Якими можуть бути відчуття в людини, коли вона зависає над безоднею у власному помешканні? Страх, паніка, несприйняття? Такий стан – аж ніяк не алегорія. Це реальність Ольги Ботвинової та її чоловіка Євгена, які мають щонайменше два дні народження. Родина двічі втікала від війни, але та наздогнала їх. Подружжя дивом вижило після страшного ракетного удару у Дніпрі й попри всі виклики долі зараз розплановує своє життя далі.

Ми дослідили, як упродовж року війни змінювалася площа окупованих російською армією українських територій, якою зброєю та як інтенсивно ворог намагався знищити українські міста й енергосистему, як це вплинуло на рівень освітлення у столиці.

"Де я — ніхто не знав упродовж трьох місяців. Дітям сказали, що нема живого, й показували могилу. Але я повернувся – і пішла робота". "Дід" утік з полону, здобув цінну інформацію, виніс списки українських полонених, завербував кількох сепарів і налагодив співпрацю з місцевими по той бік лінії фронту. Сьогодні він волонтерить, створює музей і навчає молодих.Анатолій Токарєв ("Дід") народився в Павлограді, пацаном стояв на обліку в міліції, служив в Афганістані. Потім працював у павлоградському кримінальному розшуку. Далі був полон, а після втечі — диверсії та розвідка в тилу ворога.Read this article in English

Зеленський не вірив у повномасштабне вторгнення та говорив про шашлики весною — відповідно, цивільна владна вертикаль не готувалася до такого розвитку подій. Коли Росія вторглася, влада повторювала оптимістичні повідомлення, що українські війська успішно відбивають атаки. Це коштувало життя тим, хто їм повірив і вчасно не виїхав з несподівано окупованих територій. А були й такі, хто через незнання їхав в окупацію, хоча сподівався лише пересидіти війну поза Києвом.Read this article in English

Приблизно в середині грудня 2021 року, після низки внутрішніх дискусій, редакція ТЕКСТІВ дійшла висновків, що масштабний військовий напад Росії є неминучим.

Українська влада має знайти інші шляхи розв'язання проблеми нестачі коштів.

– Я сказала батькам, що їду в Полтаву.– О, а я своїм – що у Львів.– А я – що в Харківську область…Після смолтоку “типових дорослих людей” директор “Зоопатруля” Дмитро, я і Женя, наш волонтер та за сумісництвом оператор, сідаємо в рено-“пиріжок”, забитий кормом для тварин, та їдемо в село Богородичне Донецької області.

Через велетенський масштаб руйнувань Північну Салтівку нині називають мертвим районом, або мертвим містом — 70% будівель тут пошкоджено чи знищено. Сотні багатоповерхівок розбиті, чорні. Але насправді район живий. Люди й досі живуть там, де, здається, вижити неможливо. Приходять навідувати свої понівечені домівки, ніби хворих родичів. Вивозять якесь майно — і сподіваються колись повернутися.

Російська православна церква підтримала повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Патріарх Кіріл вважає, що загибель російського солдата на цій війні дає йому змогу позбутися всіх гріхів. РПЦ бере участь у депортації українців з окупованих територій і збирає кошти на допомогу російським воякам, щоб убивати українців. Проте все назване не заважає українцям, які тікають від війни з Росією до країн Європи, ходити до московських церков у Відні, Мюнхені, Парижі чи Мадриді.ТЕКСТИ з’ясовують, як влаштовано мережу російських церков закордоном, чи всі російські парафії слід автоматично вважати представництвами ФСБ, а також чому українцям варто шукати альтернативи навіть “опозиційним” росхрамам. Також ми поспілкувалися про це з о. Кирилом Говоруном, професором Університетського коледжу Стокгольма