«Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагоро