«Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагородили? Ні. Групу намагалися звинуватити в самовільному залишенні позицій», — розповідає Андрій (ім’я змінено на прохання співрозмовника), командир роти одного з підрозділів, який нещодавно повернувся з Покровського напрямку. «Влітку хлопці просиділи на позиціях 52 дні, з яких 8 були в повному оточенні. І вони, не дочекавшись наказу залишити позиції, вийшли з оточення самі. Вийшли зі зброєю. Ніхто й не сподівався побачити їх живими… Туди не було можливості підвезти ні воду, ні їжу. Думаєте, їх похвалили чи нагоро
Літера «Б»

«Бійці вважають мене хорошим командиром, а командування поганим». Як правильно воювати, коли людей немає

«Всьо, тривога, приїхали. Чого сидим?». Як зупинка транспорту під час повітряної тривоги вбиває його роботу на кілька годин
Світ після людей
Американські гойдалки
230 затоплених сіл. Який вигляд мало русло Дніпра до затоплення всіх водосховищ і який має тепер
«Бійці вважають мене хорошим командиром, а командування поганим». Як правильно воювати, коли людей немає

«Бійці вважають мене хорошим командиром, а командування поганим». Як правильно воювати, коли людей немає

«Всьо, тривога, приїхали. Чого сидим?». Як зупинка транспорту під час повітряної тривоги вбиває його роботу на кілька годин

Це був зліт МіГа, на одній із зупинок автобус став і водій заглушив двигун. Люди в салоні притихли, чекали, може, пронесе. А тоді водій виходить зі своєї кабіни й обурено каже: “Всьо, тривога, приїхали. Чого сидим?”. Київ залишається одним із лише трьох українських обласних центрів, де громадський транспорт зупиняється на час повітряних тривог. Навіть у Харкові, Одесі, Дніпрі та Запоріжжі, де обстріли частіші, ніж у столиці, такої заборони немає.Read in EnglishТекст: Валерія Павленко, аналіз даних: Влад Герасименко, дизайн: Надя Кельм

Спочатку підтримував блокаду зерна. Тепер міністр оборони Польщі погрожує блокувати вступ України до ЄС

Спочатку підтримував блокаду зерна. Тепер міністр оборони Польщі погрожує блокувати вступ України до ЄС

Світ після людей

Майже 40 років тому близько 2,5 тис. квадратних кілометрів перетворилося на непридатну для життя зону. Але зона відчуження не стала пусткою. Територію, з якої відступили люди, почала займати природа.

Американські гойдалки

Від трампістів до комуністів, хто і як агітує за припинення допомоги Україні

230 затоплених сіл. Який вигляд мало русло Дніпра до затоплення всіх водосховищ і який має тепер

Зі створенням Дніпровського каскаду ГЕС (1975 рік) дев’ять десятих русла найбільшої річки України було “зарегульовано” шістьма чималими водосховищами. Під водою зник цілий світ, який Texty.org.ua спробували відновити.