«Жоден психолог не допоміг мені так, як перебування поруч із людьми, які мене розуміють. Ігор реально врятував мені життя», — розповідає військовослужбовець Руслан Косенко.

У військового з явними ознаками ПТСР (посттравматичний синдром) стався вибух емоцій, коли продавці не змогли підібрати навушники до його телефона. Наш репортер проходив поруч і спостерігав за цією болючою сценою. Усім ніби було зрозуміло, що справжня причина такої реакції не відсутність товару. Перед продавцями стояла людина, яка довгий час перебувала на передовій і дістала поранення. Але підібрати потрібні слова, щоб розрядити ситуацію, ні продавці, ні охоронці, які підійшли на крик, не змогли.

"Стоять у кімнаті дорослі мужики, починають перебирати пальцями, показувати дулі, водночас треба ще стежити за диханням. Голос із колонки каже: "А зараз я торкатимуся до вашого чола", — Валентин Плітчук весело копіює монотонний голос із терапевтичних сеансів. — Ходить якийсь чувак і всіх мужиків торкає за спину. Тоді я думав, що не вистачає тільки халата й м’яких стін".

Після численних операцій для бійців, які втратили кінцівки, починається період реабілітації. Комусь треба заново вчитися ходити, комусь — тримати ложку й писати. Кожен крок, кожен рух дається через пекельний біль і долання зневіри.

Запоріжжя, більярдний стіл, камін і розбите вибуховою хвилею вікно. В одній кімнаті — 8 3Д-принтерів, в іншій — десятки бобин з пластиком. Такий вигляд має майстерня виготовлення невеликих механізмів, які перетворюють цивільні квадрокоптери для зйомок пейзажів на справжню зброю, що знищує російські танки й кошмарить окупантів в окопах. Військові такі пристрої називають “скиди” (від слова “скидати”).Щодня з такої майстерні може вийти 4—5 готових систем.

Спочатку агентура повідомляє, що в певному місці розташовано штаб росіян. Але це ще не факт. Якщо дані супутника свідчать, що поряд з будівлею дійсно є станція зв’язку – це вже ймовірніше. Але бажано ще перевірити дані за допомогою безпілотника. Якщо все збігається — тоді за роботу береться арта. Так працює ситуаційний центр у Херсоні, де аеророзвідка збирає дані з різних джерел і наносить їх на карту в системі “Дельта”, доступ до якої є в командирів і бійців різних частин. Час на війні – найважливіший ресурс, і “Дельта” його економить.“Дельта” – це комплекс продуктів, що допомагає військовим цілісно бачити і краще розуміти ситуацію: цифрова карта, захищений месенджер і безпечний відеострім з усіх видів БПЛА та стаціонарних камер. Найпопулярніша у військових — цифрова мапа. Саме туди стікається інформація від різноманітних джерел: радарів, супутників, інформаторів, відеострімів тощо. Інформація потрапляє в систему автоматично від джерел, або її вносять користувачі. Ми побували в центрі й розповідаємо про його роботу.

Ксенія Самойлич — інженерка-геологиня за фахом, а Марина Пальченко — фінансистка, обоє мешкають у Дніпрі. Раніше бачилися на гуртку шиття — спільне хобі й дало старт їхній волонтерській справі. Зараз майже рік, відколи від початку повномасштабної війни вони зібрали майстринь, щоб шити для бійців ЗСУ. Кравчині вбирають воїнів, які після поранення потребують у шпиталях спеціального, “адаптивного” одягу.

— Волонтерство — це приємна штука, просто через те, що тобі кажуть дякую, — розповідає комік-волонтер Василь Байдак. — Коли в День волонтера я з пошти забрав нагороду-подяку від Спілки ветеранів та працівників силових структур — ледь не зомлів від хвилювання.Розповідаємо три історії українських волонтерів з XI Форуму розвитку громадянського суспільства.

— Я йшла площею й говорила по телефону. Російський солдат у повній амуніції просто для розваги навів на мене автомат. Я була дуже втомленою, буквально падала з ніг — минулі кілька днів ми майже не спали. Байдуже глянула на нього й подумала: "Боже, я так втомилася. Якщо ти мене зараз гепнеш, це все нарешті закінчиться".Це один зі спогадів Ірини Саліхової, співзасновниці херсонської волонтерської ініціативи "Котики-патріотики".З першого дня повномасштабного вторгнення Ірина разом з однодумцями допомагала містянам вижити — вони забезпечували херсонців медпрепаратами. Перші два місяці окупації Херсона їй навіть вдавалося це робити під носом у росіян.

Катерина й Сергій Онищенки мешкають у Краматорську. До повномасштабної війни подружжя мало бізнес — забезпечувало харчування для курортників на турбазах у Лиманському районі. Після деокупації Онищенки виявили, що їхнє обладнання розкрадено. У 2014-му вони вже розгортали намети, щоб годувати вимушених переселенців. Тепер це довелося робити знову.Краматорськ після першого вторгнення Росії та захоплення Донецька став обласним центром, місто розвивалося й багатшало, але нове вторгнення Росії відібрало в нього перспективи, а в інших, ближчих до фронту містах, люди без роботи зараз зайняті виживанням. Нині Онищенки працюють в американській місії World Central Kitchen, яка допомагає людям їжею.Завдання волонтерів — не лише роздати пакети з їжею мешканцям прифронтових населених пунктів, а й правильно розподілити допомогу, щоб підтримати тих, хто дійсно цього потребує, уникнути зловживань і сприйняття гуманітарної допомоги як постійного забезпечення.