Десять фахівців на пацієнта. Як у центрі “Незламні” проводять комплексну реабілітацію ветеранів війни

Підвал

Моя екскурсія реабілітаційним центром “Незламні” починається з підвалу лікарні Святого Пантелеймона у Львові. Саме тут у кількох непримітних кімнатах фахівці “Незламних” створюють для військових куксоприймачі — важливу складову кожного протеза.

Куксоприймач — це частина протеза, за допомогою якої він кріпиться до тіла пацієнта. На вигляд він як чаша, що одягається на куксу — частину кінцівки, яка залишається після ампутації. Приймач створюють індивідуально для кожного пацієнта під форму кукси. Він має бути зручним, не натирати і міцно кріпитися до тіла. Його доводиться переробляти кілька разів під потреби пацієнта, адже він повинен сидіти на тілі ідеально. До приймача кріпиться функціональна частина — протез руки або ноги.

“Перший куксоприймач, так би мовити, тренувальний, — пояснює протезист центру “Незламні” Костянтин Никипанчук. — Коли людина стає на протез, у неї активізуються м’язи і вона худне, тому перший протез завжди доводиться змінювати”.

Костянтин розповідає, що в “Незламних” виготовляють куксоприймачі двома способами: традиційним, який практикують у всьому світі, коли протезист відливає його вручну, і менш популярним, коли приймач друкують на 3Д-принтері.

Для відливки куксоприймача треба зробити зліпок кінцівки, з яким потім будуть працювати. Для друку на 3Д-принтері пацієнтові знімають мірки за допомогою 3Д-сканера. Потім протезист на комп’ютері створює дизайн куксоприймача й друкує його на 3Д-принтері. Хоча останній метод швидший і зручніший, його поки що можна застосовувати лише для протезування гомілок, коли в пацієнта збережене коліно, а для ампутацій вище коліна використовують традиційний спосіб. Новий метод протезування для таких куксоприймачів фахівці ще не опанували.

Ампутації нижче коліна на ногах чи нижче ліктя на руках протезувати найлегше. Після них пацієнти швидше навчаються ходити й швидше проходять реабілітацію.

Статуя

В одній із кімнат у підвалі військовий Ігор (ім’я змінено) з ампутацією правої ноги вище коліна готується до зняття замірів для виготовлення куксоприймача. Він роздягається, одягає колготи-“капронки” і згадує, що востаннє вдягав колготи аж у дитинстві. Згодом його стегно замотують у харчову плівку, а в цей час протезисти у воді розмочують гіпсові бинти, які накладатимуть на ногу.

Бинти застигнуть у формі ноги, а потім цю форму знімуть, заллють гіпсом і зроблять зліпок. І за цим зліпком уже виготовлять перший куксоприймач.

Десятки таких гіпсових зліпків уже лежать у сусідній кімнаті. Кожна відлита кінцівка наче трагічний символ цієї війни. Але водночас це символ стійкості, надії та прагнення до зцілення.

Не махлюй

З підвалу піднімаюся до лікарні й прямую до корпусу реабілітаційного центру. Він з’єднаний із лікарнею високим скляним мостом, який видно з вулиці. У реабілітаційному корпусі є кілька поверхів із кімнатами для пацієнтів, залами для фізичної реабілітації, ерготерапії, басейном і кабінетами для роботи з психологами.

Зовнішній вигляд цієї лікарні дуже змінився, відколи я була тут у 2019 році. Тодішній радянський екстер’єр будівлі пасував до тьмяного інтер’єру, типового для українських державних лікарень. Тепер, заходячи в стареньку модерністську будівлю, здається, що потрапляєш в інший світ: йду білими, залитими яскравим світлодіодним світлом коридорами, минаю простору залу очікування з м’якими сидіннями, а на деяких поверхах навіть є кав’ярні.

У реабілітаційному крилі майже на кожному поверсі є спеціальні зали для фізичних вправ — кожна з них має своє спрямування. Я стою біля зали для пацієнтів, які відновлюються після ампутації, а на інших поверхах займаються люди із серцево-судинними захворюваннями чи черепно-мозковими травмами.

У цій залі зустрічаю військового Олександра. У нього ампутована майже вся права нога після того, як осколки ворожого снаряда розірвали стегно п’ять місяців тому. У “Незламних” він проходив лікування після поранення, а тепер, під час другого заїзду в клініку, готується до протезування.

Поки ми спілкуємось, інший пацієнт у залі вчиться тримати баланс на протезі, а ще один військовий з ампутацією підбадьорює його: “Іди, не махлюй”.

Олександр каже, що майже весь свій вільний час проводить тут, у залі, адже любить займатися спортом, але в центрі чимало можливостей і для іншого дозвілля. Навесні в теплу погоду можна буде повернутися до занять на свіжому повітрі — біля центру є баскетбольний майданчик. Також у “Незламних” є невелика бібліотека, настільні ігри, піаніно і навіть ткацький верстат. Час від часу пацієнти їздять на екскурсії.

Перший контакт

Ментори центру заохочують пацієнтів не сидіти весь час у палатах. Вони, як і пацієнти, мають інвалідність і на власному прикладі показують, що ампутація кінцівки чи важка травма — це не кінець світу.

Один із менторів — спортсмен Павло Козак, який уже два десятки років пересувається на колісному кріслі. Він опікується десятьма людьми з травмами хребта, які перебувають у центрі. Його завдання — допомогти їм звикнути до свого стану й дати максимум необхідної інформації.

“Якщо людина після протезування може повернутися до своєї звичної роботи і жити так, що оточення навіть не помітить у неї протеза, то з травмами спини все трохи складніше, — каже Павло Козак. — Опинившись у колісному кріслі, людина може розгубитися і не розуміти, як їй жити далі. Ментори пояснюють доступною мовою, як функціонують кишківник, сечовидільна система, відповідають на інтимні запитання, що виникають у пар, які, наприклад, планують мати дітей”.

Павло Козак може порадити пацієнтам, яке краще вибрати колісне крісло, як на ньому пересуватись, як навчитися тримати баланс на задньому колесі, щоб долати перешкоди.

Ментори працюють у центрі і як спеціалісти першого контакту — зустрічають пацієнтів, коли ті тільки прибувають туди, а також підтримують контакт уже після виписки з центру.

У “Незламних” практикують мультидисциплінарний підхід: з одним пацієнтом займається в середньому десятеро фахівців. Наприклад, із військовими, які потребують протезування, працюють хірург, травматолог, протезист, фахівець із реабілітації, фахівець із ментального здоров’я, лікар фізичної реабілітаційної медицини, а також ментори. Завдяки цьому центру вдається закрити всі потреби пацієнта й допомогти йому відчути, що про нього піклуються.

Як сюди потрапити?

“Незламні” є частиною Першого медичного об’єднання Львова, до якого входять дві дорослі лікарні й одна дитяча. Крім реабілітації та протезування в центрі займаються й безпосередньо лікуванням людей, які дістали травми під час війни.

Тут проводять надскладні операції: видаляють у пацієнтів із мінно-вибуховими травмами уламки снарядів, відновлюють шкіру після опіків, “ремонтують” розтрощені кістки, проводять пластичні операції для корекції слідів війни на тілі й обличчі. Тож величезний плюс “Незламних” у тому, що це місце, де людей відновлюють після травм війни “під ключ”.

У центрі розповідають, що пацієнти можуть потрапити сюди без направлення, звернувшись безпосередньо до працівників, наприклад, у соцмережах.

Однак, як і в інші реабілітаційні заклади, сюди неможливо потрапити без черги. І тут є певна пріоритетність прийому пацієнтів. Оскільки в центр на евакуаційних поїздах із гарячих точок доставляють і цивільних, і військових після поранень, пріоритет віддається саме їм. Решту вільних місць розподіляють серед інших охочих потрапити на реабілітацію.

Також є черга на протезування. У “Незламних” створюють лише частину протеза — куксоприймач, решту треба закуповувати в інших компаній, і більшість із них працюють у ЄС. Після початку повномасштабного вторгнення попит на протези значно перевищив пропозицію. Крім того, деякі компанії відкрито співпрацюють із Росією і виготовляють протези для військових-окупантів.

Благодійність

Завдяки державному фінансуванню військові в “Незламних” отримують протези безплатно. Однак це фінансування покриває лише базові пристрої. Складніші й функціональніші електронні протези (біонічні руки, електронні коліна) коштують від 10 до 60 тис. доларів. Центр шукає на них фінансування серед благодійників — меценатів чи великого бізнесу, а також збирає кошти через донати.

Майже біля кожної кімнати в центрі висить табличка: облаштування цього кабінету профінансувала така-то компанія. Наприклад, кабінет ерготерапії облаштували за участю меблевої компанії ІКЕА. Цей кабінет на вигляд як звичайна житлова кімната з кухнею, ліжком і навіть пеленальним столиком. Пацієнти тут вчаться користуватися протезами в побуті.

З меценатами в “Незламних” працює відділ комунікаційників і фандрейзерів. Центр має власний благодійний фонд, через який залучає кошти на допомогу військовим і цивільним, які тут лікуються.

“Коли в нас з’являється якась потреба, ми звертаємося до наших знайомих чи друзів із відомих організацій і компаній. Наприклад, на створення Центру ментального здоров’я нам виділив кошти Львівський ІТ-кластер”, — розповідає комунікаційниця “Незламних” Зоряна Гасій.

Зараз у центрі ремонтують одне з колишніх приміщень лікарні, щоб облаштувати там житло для пацієнтів. Так “Незламні” зможуть приймати більше пацієнтів.

Ви також можете підтримати центр, зробивши пожертву через сайт “Незламних”.

Матеріал створено Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) і Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, Агентства США з міжнародного розвитку чи уряду США.

ветерани ісар реабілітаційний центр реабілітація незламні