Свої серед своїх. Як «Бандерівський схрон» допомагає військовим позбутися залежностей

Руслан пішов на фронт одразу після Майдану, пройшов Іловайськ, а повернувшись до цивільного життя, розгубився. Війна спричинила сильну травму, і Руслан, лишившись із цим на самоті, не розумів, що робити. Допоміг йому лише «Бандерівський схрон».

«Бандерівський схрон» — особливий реабілітаційний центр для ветеранів. Його з нуля створило подружжя Ігор Чернецький (якого згадує Руслан) і Наталя Черній, які доти не мали досвіду реабілітації військових. Вони хотіли допомогти ветеранам, що повертаються з фронту, соціалізуватися, пережити й пропрацювати психологічну травму, а також позбутися залежностей.

Подружжя детально розповіло, як вони створювали «Бандерівський схрон», як його вдалося підтримувати на плаву та як допомогли багатьом ветеранам прийняти й пропрацювати травму війни, позбутися алкогольної та наркозалежності.

Новий рік

У 2014 році Ігор Чернецький, засновник «Бандерівського схрону», дістав поранення на Майдані. Після лікування він пересувався на милицях, жив разом із дружиною Наталею Черній і маленькою донькою на дачі батьків Наталі під Києвом.

У 2015-му побратими Чернецького з Майдану стали повертатися з війни з пораненнями. Ігор і Наталя запрошували їх пожити за містом у себе на дачі. Але з однією умовою: не вживати алкоголь. Натомість вони придумували інші заняття, щоб проводити час із користю.

Для деяких бійців, які після передової страждали від залежностей, це виявилося порятунком.

Сергій, близький друг родини, також військовий, підтримав цю ідею й сказав, що хотів би, щоб у такому місці була столярна майстерня.

Тож подружжя почало шукати місце, де можна було б прихистити військових, допомогти їм та облаштувати таку майстерню. Нарешті навесні 2016 року Ігор і Наталя знайшли хату неподалік Івано-Франківська, яку їм запропонував місцевий священник у безплатне користування.

Це була стара, непридатна для життя хата без води, електрики та навіть туалету. Але подружжя все ж таки вирішило ризикнути. Виплати, отримані за поранення на Майдані, Ігор вклав у ремонт приміщення. Майбутній проєкт назвали «Бандерівським схроном».

У цей період Ігор і Наталя познайомилися із засновниками «Творчої Криївки», які проводили творчу реабілітацію військових, і намітили собі, що їхній «Схрон» матиме схожу концепцію: військові зможуть приїздити на якийсь час і займатися там творчістю та фізичною працею, а також їздити на екскурсії регіоном. У центр планували запросити масажиста й психолога.

Всю весну, літо й осінь Наталя, Ігор і його побратими з Майдану самостійно ремонтували й облаштовували хату. Гроші, отримані за поранення на Майдані, закінчилися дуже швидко. Було важко знайти людей, які допомагали б безплатно, але подружжя поставило собі за мету організувати перший заїзд 25 грудня 2016 року.

«Ще 24 грудня в нас тут була толока: кипіла робота, хлопці закріпляли полички, досі не було води й світла, — згадує Наталя переддень заїзду. — Електрику ми підключили аж у ніч на 25-те».

У першому заїзді брало участь двоє військових, які допомагали будувати «Схрон», а також син знайомого подружжя з Майдану, він також повернувся з війни. Ще кількох хлопців «Схрону» порекомендували місцеві ветеранські організації.

«Цей заїзд коштував нам величезних зусиль, хоча врешті хлопці були дуже задоволені, — пишається Наталя. — У мене відтоді лишився важливий спогад: Валера, наш друг, який пройшов Іловайськ, 1 січня сказав, що це був перший Новий рік, який він зустрів без алкоголю».

Сухий закон

Першим і найважливішим правилом «Схрону» був сухий закон. Ігор розповідає, що він сам був залежним від алкоголю і знає, що з цією проблемою зіткнулося багато військових. Тож у «Схроні» родина хотіла створити середовище, яке спонукало б людину відмовитися від вживання речовин, від яких вона залежна.

Але з цим простим правилом виникало багато проблем. Якщо перший заїзд минув нормально, то на наступних у деяких ветеранів через відмову від алкоголю починався делірій (у народі відомий як біла гарячка). Тому Ігор став перевіряти військових, перш ніж вони прибудуть у центр.

«Якщо я міг поїхати й перевірити, у якому стані перебуває військовий, то робив це, або ж ми спілкувалися по телефону, — пояснює Ігор. — Якщо я розумів, що людина зараз активно вживає алкоголь чи інші [психотропні] речовини, ми спочатку спрямовували її в Прикарпатський центр психічного здоров'я, з яким у нас укладений меморандум про взаємну підтримку».

Там за кілька днів або тижнів знімали фізичні прояви, спричинені відмовою від алкоголю чи психотропних речовин. Потім людина приїздила в «Схрон». Тут їй надавали допомогу психологи, інші ветерани, які брали участь у заїзді, й сам Ігор, який постійно підтримував контакт із фахівцями Прикарпатського центру психічного здоров’я.

Якось, згадує Наталія, коли вони з чоловіком поїхали з центру на кілька днів, у «Схроні» знову з’явився алкоголь. Усіх учасників того заїзду довелося відправити додому.

Деякі резиденти центру іноді знаходили способи вживати алкоголь і в присутності господарів: виходили за межі «Схрону» в ліс і випивали там, вважаючи, що правило поширюється тільки на території центру.

Після цього всі, хто приїжджав до «Схрону», стали підписувати договір, у якому були зазначені обов’язкові правила перебування. Не тільки про сухий закон. Учасники заїздів мали з повагою ставитися до персоналу центру та волонтерів і дотримуватися розпорядку дня.

Ось формула відмови від залежності, яку вивели в «Бандерівському схроні»:

1. Зняти в спеціалізованому закладі фізичні прояви відмови від психотропних речовин.
2. Почати роботу з травмофокусованим психологом, який допоможе розібратися з тим, що лежить в основі залежності.
3. Замінити вживання психотропних речовин фізичною й творчою працею. «Щоб дурне в голову не лізло», — пояснює Ігор.
4. Помістити людину в оточення, яке розуміє і приймає твою травму, не засуджує тебе за залежність.

Ігор розповів, що досі підтримує зв’язок із багатьма резидентами «Бандерівського схрону». Більшість із них утримуються від вживання алкоголю та психотропних речовин навіть через багато років після перебування в центрі. «Звісно, люди зриваються, це нормально, — пояснює Ігор. — Але ті, з ким я спілкуюся, розповідали мені, що наступного дня після зриву поверталися до норми».

На самоті

Через кілька місяців після відкриття «Схрону» Наталя й Ігор почали досліджувати цю тему, щоб дізнатись, як поліпшити центр реабілітації. Вони зрозуміли, що створили щось схоже на дім ветерана. У США й Великій Британії такі заклади надають прихисток військовим, які залишилися без житла, і допомагають їм соціалізуватися.

«Мене здивувало, що такі заклади здебільшого фінансують якісь благодійні фонди або громада, — розповідає Наталя. — Держава також залучається, оплачує, наприклад, перебування певного ветерана в цьому закладі».

Орієнтуючись на модель дому ветерана, Наталя й Ігор вирішили влаштовувати довші заїзди: від кількох тижнів до кількох місяців.

Однак, щоб створити свій дім ветерана, бракувало фінансування, тож Ігор і Наталя заснували громадську організацію й почали шукати способи отримати грант, а також придумували, як можна заробляти за допомогою «Схрону».
Протягом перших кількох місяців центр отримував фінансування від донатів, місцеві приносили продукти, деякі компанії надавали матеріали для будівництва. А в 2017-му «Схрон» отримав фінансування з бюджету Івано-Франківської області.

Іншою величезною проблемою виявилася відсутність постійного персоналу. На кожен заїзд Наталя й Ігор мали шукати нових працівників.

«Психологи з Києва називали якісь страшні на той момент суми за свої послуги, — згадує Наталя. — Були люди, які спочатку погоджувалися приїхати, а потім в останній момент відмовлялись. Якось ми домовилися, що людина працюватиме в нас кухарем, але в перший день заїзду вона повідомила, що не зможе».

Бували заїзди, коли Ігор і Наталя працювали самі. Ігор возив ветеранів на екскурсії в Івано-Франківській області (найбільше хлопцям подобався Музей Бандери), а Наталя прибирала, готувала їжу й організовувала майстер-класи.

У 2018 році «Схрону» вдалося домовитися про більш-менш регулярну співпрацю з масажистом з Івано-Франківська, а також із психологинею. Згодом її замінив ветеран, який пройшов навчання з психологічної допомоги, а його через пів року замінила інша психологиня. Через брак коштів домовитися про постійну співпрацю з психологом не вдавалося.

За словами Ігоря, важливо, щоб у таких центрах працювали саме травмофокусовані психологи, яких в Україні, на його думку, не вистачає. Лише вони можуть допомогти ветеранам, що повернулися з передової, впоратися з травмою.

Яма

Наталя художниця, тож проводила заняття з арттерапії самостійно. Вона пробувала викладати хлопцям живопис, але він їм не «заходив». А ось майстер-класи з декоративно-ужиткового мистецтва, навпаки, викликали дуже жвавий інтерес. Найбільше хлопцям подобалося створювати писанки, адже в процесі роботи людина до останнього не знає, що в неї вийде. Ця інтрига дуже захоплювала.

Але найефективнішими виявилися фізична праця та побутові справи.

Військовослужбовець Руслан Косенко, який одразу після Майдану поїхав воювати на Схід, потрапив у «Бандерівський схрон» у 2019-му й пробув там майже рік. Саме тоді в домі ветерана почалося нове будівництво, тож Руслан долучився до нього.

Руслан каже, що багато військових після бойових дій почуваються безпомічними, як діти. «Іноді немає бажання вийти з дому в магазин і щось собі приготувати, та й узагалі зробити хоча б щось — ти застрягаєш».

Він згадує, що перед «Схроном» почувався дуже кепсько: у сім'ї почалися проблеми, тож він не міг жити з дружиною. Піти деінде теж не мав можливості, адже Руслан сирота.

Завдяки «Схрону» йому вдалося виповзти з цієї «ями». Каже, що перебування в колі ветеранів, які розуміли його проблеми, дуже допомогло йому. Він усвідомив одну річ: травма пережитого на війні не визначає його.

Прийміть свою травму, прийміть те, що це частина вас

«Травма дає змогу почати життя з чистого аркуша, — вважає Руслан. — Ти можеш почати писати історію свого життя сам — не так, як хочуть батьки чи соціум, а так, як хочеш ти. Прийнявши свою травму, я почав вчити англійську, грати в шахи, займатися спортом, навіть брав участь у “Іграх нескорених”.

Ось моя порада іншим ветеранам: прийміть свою травму, прийміть, що це частина вас. Прийміть, що вона з вами на все життя, це невиліковно. Але з цим можна працювати. Тільки не треба шукати вирішення проблеми в алкоголі чи наркотиках, вони не допоможуть».

Кава і ялинкові прикраси

Проблема з фінансуванням вирішилася доволі несподівано. На початку 2017 року один із військових, який залишався в центрі, вклав отримані за поранення на війні гроші у два побутових апарати для обсмаження кави.

Тоді «Бандерівський схрон» почав продавати каву власного обсмаження, але цих коштів було недостатньо для підтримання його функціонування.

У 2019 році «Бандерівський схрон» отримав перший великий грант, на який вдалося забезпечити постійну роботу частини персоналу. За словами Наталі, величезним полегшенням було нарешті не думати тричі на день про те, що приготувати.

Друг родини Сергій, який мріяв про столярну майстерню, у 2016-му пішов навчатися в коледж, у 2019-му почав працювати в лісовому господарстві поруч зі «Схроном» і зрештою зміг доєднатися до його команди. Того року він долучився до будівництва, яке знову почалося в центрі.

Згодом в «Епіцентрі» придбали найдешевший верстак, кілька пилочок і випалювач. «Схрон» почав створювати ялинкові прикраси, фігурки та підсвічники. Кожен міг займатись тим, що йому було до душі, у комфортному темпі.

У зимовий сезон 2019-го Наталя сфотографувала створені в майстерні ялинкові прикраси й виставила їх на продаж у фейсбуці. За кілька годин їх усі розкупили.

Згодом із продажу дерев’яних виробів «Схрон» зміг оплачувати найбільший щомісячний рахунок за комунальні послуги — електроенергію. Для військових у центрі це стало додатковою мотивацією працювати в майстерні — так вони допомагали «Схрону» вижити.

На жаль, через повномасштабне вторгнення центр тимчасово закрився — більшість працівників і резидентів повернулися на війну.

Але «Бандерівський схрон» досі продає каву й мріє відновити свою роботу як дім ветерана. Сьогодні Наталя й Ігор живуть у цьому будинку і час від часу приймають ветеранів, які раніше вже брали участь у заїздах.

Матеріал створено Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) і Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, Агентства США з міжнародного розвитку чи уряду США.

військові ісар травма реабілітація реабілітаційний центр