“Привіт, дно. Але треба аналізувати далі”. Як лікують ПТСР і психічні розлади в бійців у Чернігові

“Я тоді провів на реабілітації півтора місяця, — розповідає він свою історію чотири роки по тому, у січні 2024-го. — Це наче капітальний ремонт, коли дістаєш із себе все, із самого дитинства, викопуєш усе. Бійки, помилки, проблеми з батьками, з дружиною, війна, алкоголь. І привіт, дно. І знизу ще стукають. І ти мусиш аналізувати далі. Самостійно, без допомоги психологів зробити це неможливо”.

Ми розмовляємо із Сергієм у кабінеті військового психолога Олександра Бабіча, який допоміг витягнути його тоді й до якого він звернувся по допомогу знову, приїхавши додому у двотижневу відпустку.

Наш співрозмовник — один із тисяч військових, які звертаються по допомогу до фахівців за місцем проживання або проходження служби: і до окремих психологів та центрів, і до державних медзакладів. Адже сучасних реабілітаційних центрів, як у Києві та Львові, в інших регіонах немає, і далеко не всі можуть туди потрапити. На війні сотні тисяч людей, і важливо, щоб якомога більше з них мали можливість за потреби одразу звернутися по психологічну допомогу.

Які є можливості для психологічної підтримки та реабілітації бійців у звичайному обласному центрі? Державні медзаклади і приватні кабінети психологів - це по суті, дві основних опції, доступні бійцям у регіонах. Щоб показати, як вони працюють у Чернігові, ми побували в Центрі реабілітації та адаптації “Легіон”, заснованому Олександром Бабічем, та обласній психоневрологічній лікарні.

Також у місті працює Центр ветеранів війни Чернігівської облради, куди протягом минулого року звернулося близько тисячі військових та їхніх родичів.

Військовий психолог

Центр “Легіон” — це поки що лише кабінет психолога, що відкрився в приміщенні приватної клініки на околиці міста, у мальовничому місці, де лікують від алко- і наркозалежності й надають безплатну психологічну допомогу військовим. У кабінеті зручні крісла, на стінах жовто-блакитний і червоно-чорний прапори.
Але невдовзі Олександр Бабіч планує розширити діяльність і надавати бійцям реабілітаційні послуги в умовах стаціонару. Він має фахову освіту психолога, багаторічну психологічну практику, досвід роботи у сфері боротьби із залежностями, проходив чимало курсів і стажувань в Україні, Польщі та США, здобув спеціалізацію військового психолога.

У 2015–2017 роках Бабіч воював у добровольчому батальйоні ОУН (із 2022-го цей підрозділ у складі ЗСУ). На війні захворів на туберкульоз хребта, пів року не міг ходити, пройшов довгий курс реабілітації. Тоді ж зрозумів, що хоче допомагати військовим. У 2018-му зареєстрував свій центр.
“Посттравматичний стресовий розлад порушує життєдіяльність всього організму, — пояснює він. — Впливає на роботу мозку, а отже, і на поведінку, емоції, думки. Наслідками можуть бути думки про суїцид, що «я нікчема, нічого не зробив, нічого не досяг, нікому не потрібен». Врешті людина втрачає інтерес до життя, у якому почувається чужою. ПТСР потребує тривалого комплексного курсу лікування, тому я працюю над розширенням можливостей свого центру”.

Олександр раніше й сам звертався по допомогу до психотерапевта. “Він також був учасником бойових дій, і це було важливо. Він розумів мене, кожне його слово “заходило”, у нас була стовідсоткова взаємна довіра”, — розповідає про свій досвід.

Дружня підтримка може розрадити, але повноцінної психотерапії не замінить, впевнений Олександр Бабіч.

“Це як мотор у машині, — порівнює Сергій Погребняк. — Раз на 5–10 тисяч кілометрів ми зливаємо й міняємо мастило і раз на 150 тисяч робимо капітальне обслуговування, інакше мотор зламається. Поговорити з друзями і сім’єю — це наче “замінити мастило”, але раз на 150 тисяч треба працювати з психологом, інакше нікуди не поїдеш”.

Психотерапія важлива не лише для бійців, а й для їхніх рідних, каже психолог. Бо їм потрібно прийняти, що близька людина повернулася з війни іншою, і зберегти близькі стосунки або заново їх вибудувати.
“У нашому суспільстві ще після 2014 року виникла стигма, — пояснює Олександр Бабіч, — якщо людина воювала, її треба побоюватися. Наприклад, я був свідком розмови у черзі в лікарні. Дві дівчини спілкуються, одна розповідає, що познайомилася з військовим. Подруга відповідає: «А ти не боїшся? Ти в курсі, що вони всі проблемні?»”.
Чоловіки також можуть або побоюватися тих, хто воює чи повернувся з війни, або відсторонюватися — через відчуття провини, якщо не воювали самі. Це все також впливає на психологічний стан бійців.

Читайте також про те, як усе влаштовано в одному з найсучасніших українських реабілітаційних центрів: Віртуальна реальність, альпінізм і йога. Як у “Лісовій поляні” лікують психіку ветеранів.

Лікарня. “Нас бояться, як чорт ладану”

У Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні в окремих відділеннях лікують гострі психічні розлади, залежність від алкоголю та наркотиків і надають допомогу людям у кризових станах — пацієнти з ПТСР зазвичай потрапляють туди.
Потрапити на лікування до психлікарні нескладно — місця є, черг на госпіталізацію немає, кажуть лікарі, але додають, що “нас же бояться, як чорт ладану”.

У 2023 році приблизно кожен сьомий пацієнт Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні — військовий (1100 пацієнтів із понад 7000). Із 2014 року тут надали допомогу більше ніж 3000 військових.
Зазвичай пацієнти з ПТСР лікуються спочатку в нейрохірургії, неврології, розповідають лікарі. І лише потім їх спрямовують до психіатрів.
За оцінками медичної директорки лікарні Світлани Александрової, ПТСР — це приблизно 40–45% усіх проблем, які мають військові, що потрапляють у їхній заклад. Зловживання алкоголем і наркозалежність — 25–30%. Решта — порушення центральної нервової системи та роботи мозку, наслідки контузій.

“У нас колективна психотравма через війну, — каже лікарка. — І у військових, і в цивільних, і в чоловіків, і в жінок. Але не в усіх ПТСР. Хтось легше переживає стрес або вчасно звертається до психологів, тому справляється. А коли стрес повторюється, ресурсу на відновлення бракує, людина не встигає відновлюватися від постійних потрясінь, тоді вже йдеться про хронічний розлад — ПТСР. Спочатку настає гостра реакція: збудження і стан шоку. Чи завмирання. Кожна людина реагує по-різному. Хтось стає агресивним, хтось впадає в ступор”.

Один із пацієнтів — 31-річний Олег К. із навчального центру “Десна”. Розповідає, що родом із Полтавщини. До вторгнення жив у Харкові, потім повернувся до батьків, де й отримав повістку. Зізнається, що безпосередньої участі в бойових діях ще не брав, проходить підготовку впродовж кількох місяців. За направленням медика частини звернувся по допомогу до лікарів, бо через стрес від армійського життя в польових умовах втратив сон і мотивацію, став тривожним. Йому діагностували депресивно-тривожний розлад, лікується протягом трьох тижнів: медикаментозно, працює з психологами, займається в спортзалі.

Можливо, когось із тих, хто тривалий час на передовій, здивує чи роздратує така історія, мовляв, ще не воював, а вже має розлад і лікується. Але всі люди різні, і поріг стійкості до життєвих змін та сприйняття війни також у всіх різні.

Пригніченість, виснаженість, безініціативність, брак сил виконувати завдання, проблеми зі сном, кошмарні сновидіння — основні ознаки тривожних розладів. За словами фахівців, бійцям, які повернулися з фронту, часто сняться бої: як рятувалися, як рятували побратимів, як не змогли когось урятувати, як помирали люди. Можуть бути панічні атаки: і як окремий розлад, і як симптом ПТСР.

Наприклад, стоїть людина, говорить, наче все в порядку, а потім раптом щось побачить чи почує і починає задихатися, пітніти, тремтять руки, може навіть знепритомніти. Тригером виникнення панічної атаки може бути що завгодно, не лише різкі звуки, схожі на вибухи чи щось, що нагадує війну. (В інтерв’ю з військовим психологом згадувалося, що таким тригером для бійця був запах шашликів, який нагадував йому запах плоті згорілого побратима. — Texty.org.ua.)
Наприклад, це може бути телефон певної моделі, що належав загиблому другові.

Проблемою в лікуванні чоловіків є також схильність приховувати свої емоції, прагнення здаватися сильними, кажуть медики. Це шкодить здоров’ю. Але й надто нав’язливо вимагати від людини відкритися і говорити про свої проблеми теж не можна, це не працює.

Ліки, психологи, арттерапія

Перший етап лікування в Чернігівській психоневрологічній лікарні — активна медикаментозна терапія. Крапельниці, ін’єкції, таблетки. Залежно від симптомів лікарі призначають ноотропні (впливають на мозок), психотропні (впливають на емоції, психіку) препарати, антидепресанти (коли пацієнт пригнічений, пасивний). Іноді дають ліки для сну — людині з порушенням сну для початку треба просто відіспатися.
“За програмами медичних гарантій зовсім маленький перелік ліків, які стосуються психіатрії. Ними заклад цілковито забезпечений, це святе”, — розповідає Світлана Александрова.

Купувати ліки, які не закуповує держава, допомагають благодійні організації. Плюс є центральні закупівлі, які йдуть через обладміністрацію з МОЗ.

Два роки Чернігівська психоневрологічна лікарня співпрацює із Соціально -психологічним центом міста Славутича. У них є спеціально розроблені комплекси для військових. Наприклад, цільові тренінги: як навчитися справлятися з негативом, як спілкуватися з командирами. Військові часто звинувачують командирів у смерті друзів. Іноді не хочуть бачитися з рідними, кажуть, що вони їх не розуміють.

Крім чернігівських та славутицьких психологів до лікарні приїздять фахівці з Міжнародного медичного корпусу, консультують індивідуально. Лікує також мистецтво: бувають тут музиканти, актори.

Для фізичної реабілітації в колишньому дитячому відділенні лікарні обладнали п’ять кімнат: встановили шведську стінку, дошки Євмінова, тренажери для всіх видів м’язів, бігові доріжки, гімнастичні мати, стіл для настільного тенісу, столи для шахів.

Психоневрологічна лікарня навесні 2022 року була в окупації. Сьогодні кожне приміщення закладу потребує відновлення. Були розбиті вікна. Стіни всередині подзьобані, відсиріли, бо не було опалення. У деяких палатах на стінах ще є сліди прильотів.

Забезпечити повноцінний догляд пацієнтам допомагають волонтери. Привозять засоби гігієни, одяг (шкарпетки, шорти), капці, смаколики, воду, засоби для бриття, серветки, пасти, щітки, мило. Харчування стало кращим.

Лікарів не вистачає

Чернігівська психоневрологічна лікарня укомплектована персоналом на 75%. Вирішують цю проблему сумісництвом. Якщо немає лікаря, тоді хто може бере собі 0,25 ставки.

Лікарів не вистачало й до війни. Близько 30 медиків на фронті, деякі з них ще з 2014 року. За ними досі зберігаються робочі місця. На місце тих, хто не повернувся з-за кордону, прийшли інтерни.

Зарплати в медиків такі, як у звичайних лікарнях, жодних надбавок немає: 18 тисяч “чистими” в лікаря і 12 тисяч у медсестри.

Вартість психіатричних пакетів (у лікарні їх сім), яку виставляє Національна служба здоров’я України, низька. Вартість одного пролікованого випадку — 13 175 гривень. А з діагнозом “шизофренія” лікування може коштувати і 18, і 19 тисяч.
Медична директорка каже, що намагається добитися змін: звертається в різні інстанції, щоб звернули увагу й змінили вартість медичних пакетів.

Матеріал створено Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) і Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, Агентства США з міжнародного розвитку чи уряду США.

реабілітаційний центр ісар реабілітація