Російсько-українська війна дуже вплинула на психічне здоров’я українців: тих, хто воює, хто пережив обстріли, хто виїхав з дому, хто потрапив в окупацію, пережив знущання й тортури, хто опинився сам у чужій країні, хто залишився вдома, але мусить адаптуватися до відключень електроенергії та загрози ракетних атак.

"Ми застрягли в лютому", "Я не пробачу собі смерті дітей", "В Україні всюди може прилетіти", – повторюють жінки, які перебувають з дітьми за кордоном. Наче виправдовуються, що не залишилися в Україні. Їх багато, і вони також важко переживають війну – як і всі українці.За даними ООН, від 24 лютого з України виїхали понад 12,5 млн громадян (близько 5 млн повернулися – станом на середину вересня).Авторка цього тексту також виїхала з окупованого Бердянська у травні — і три доби добиралася до вільного і спокійного тоді Запоріжжя. У червні вони з сином поїхали до Великої Британії. Вона поділилася своїми відчуттями і спостереженнями, а також поспілкувалася з психологинями.

У недільному числі The Sunday Times вийшов репортаж журналістки Крістіни Ламб про роботу служб психологічної підтримки для українських добровольців на передовій. Троє жінок-психологинь розповідають про свій досвід роботи з бійцями, про методи, які вони застосовують, і виклики, перед якими постають. ТЕКСТИ пропонують переклад цього матеріалу з незначними скороченнями.