"16-річна дівчина втекла від обстрілів на Донеччині, сама дісталася місця збору й попросила волонтерів вивезти її. Але вони не можуть. Дівчина неповнолітня, а 75-річна бабуся, яка залишилаcь у підвалі свого будинку в Миколаївці, онуку не відпускає.Не зрозуміло, на кого чи на що вона чекає: чи на “русский мир”, чи на наших військових, чи на припинення бойових дій", — Георгій Зейков, координатор складної евакуації харківського фонду Rescue Now описує одну з багатьох проблем, перед якими постають волонтери.

Нещодавно віцепрем’єр-міністр та міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук закликала мешканців окупованої Херсонщини виїхати з області шляхами, які дозволяють росіяни, зокрема через окупований Крим. «Тексти» вирішили нанести на карту основні маршрути, які пропонують організовані та напівофіційні перевізники.

Попри кількатижневі попередження про російське вторгнення в Україну, ОБСЄ виявилась неготовою відреагувати на напад – вона хаотично евакуювала свій міжнародний персонал з України, не подбавши при цьому про українських працівників.

Журналістка та співзасновниця видання "Букви" Катерина Рощук на своїй сторінці у фейсбуці дає оцінку словам президента про те, що влада знала про вторгнення Росії ще рік тому, але вирішила не сіяти "непотрібну паніку". Далі пряма мова.

"Коли твоє минуле виривають, як аркуш з книжки, а потім зминають і викидають, це неможливо прийняти, – каже Катерина Радіонова з міста Попасна на Луганщині. – Живи заново, починай з нуля… Шок неймовірний. Я не була до цього готовою. У мене стався нервовий зрив, у мами також”.Катерині 28, вона відрізняє “Град” від “Смерчу”, знає про життя в підвалі без комунікацій і під обстрілами. А також, як це – вдруге залишати рідний дім та їхати в невідомість.

"Куди ти поїдеш? Тут хоч не стріляють", – чула я від багатьох людей. Їм теж в окупації некомфортно, але страх перед невідомим паралізує бажання жити вільно.До війни 230 км від Бердянська до Запоріжжя (через Василівку) маршруткою можна було подолати за 3 год. У травні бердянцям і маріупольцям знадобилося на це три доби, які вони провели у страху й невідомості, – такою виявилася ціна свободи.

Глушимо двигун. Видихаємо. Поряд паркуються такі самі переселенці, як і ми. Утомлені люди відчиняють дверцята авто, розминають ноги, допомагають вибратися притихлим дітям, витягують собак, переноски з кішками й клітки з папугами та хом'ячками. Підходять волонтери, вітають і всміхаються.