Чеська Республіка невпинно підтримує українців і надає можливість інтегруватися в суспільство. Чехи відчиняють двері своїх осель, збирають тонни гуманітарної допомоги й виходять на численні мітинги на підтримку України.Водночас російська пропаганда не спить і відпрацьовує сценарії впливу на суспільну думку, щоб дискредитувати імідж і боротьбу українців. Чи успішна така пропаганда? Імовірніше, ні, адже прихильників “русского мира та Росии” навіть самі чехи вважають маргіналами. Але щоб так було й надалі, варто пильнувати і вчасно помічати проросійські наративи.

Директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха розповів в інтерв'ю УП про те, як війна змінила українське суспільство, базуючись на результатах соціологічних опитувань.

47-річний Олександр Антоненко з Чернігова був учасником боїв за висоту поблизу села Новоселівка під Черніговом (інтерактивна реконструкція цих подій – ось тут).До війни він працював зварювальником, у ЗСУ пішов добровольцем, потрапив до 1-ї танкової бригади. Розповідає: "Коли сказали, що нас узяли на утримання, здивувався, що за це ще й платитимуть. Того самого дня дали зброю. Форми не було. Хто в чому прийшов, у тому й пішов воювати".Менше, ніж через два тижні після добровільної мобілізації Олександр потрапив у полон – під час бою.Ми поспілкувалися з ним у січні 2023 року, після його повернення додому. Далі – пряма мова Олександра

На звільнені території повернулась українська держава. Але ці території — відкрита рана, яка ще й не починала гоїтися.Запитую місцевого жителя Анатолія, як змінилося ставлення до України за останній рік. Він бере театральну паузу й починає з того, що до війни взагалі не цікавився політикою. А після окупації однозначно ідентифікує себе з Україною. Каже, що ледь не плакав від щастя, коли побачив у місті українських військових. Україна принесла з собою хоч якийсь порядок.

Ініціативна група “Першого грудня”, до якої входять відомі інтелектуали та громадські діячі, оприлюднила звернення до річниці великої війни, в якому йдеться про перспективи нашої перемоги. Нижче наводимо текст звернення.

Російсько-українська війна дуже вплинула на психічне здоров’я українців: тих, хто воює, хто пережив обстріли, хто виїхав з дому, хто потрапив в окупацію, пережив знущання й тортури, хто опинився сам у чужій країні, хто залишився вдома, але мусить адаптуватися до відключень електроенергії та загрози ракетних атак.

Діяльні українські жінки, які виїхали за кордон, беруться до роботи: запускають соціальні стартапи, щоб заробляти на себе, збирати кошти на благодійність і популяризувати національну культуру у світі.Ми зібрали кілька історій про українок, які розпочали свої справи у Європі та США.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії українці активно переходять з російської на українську. Це відчутно в інформаційному просторі та на побутовому рівні – у багатьох є знайомі, які торік заговорили українською. Наприклад, третина з 67 тис. опитаних користувачів додатку “Київ Цифровий”, відповіла, що почала спілкуватися українською саме в цей період. Тренд на українізацію не обійшов і здебільшого російськомовні східні області, які найдужче потерпають від війни й терору росіян. Read this article in EnglishБагато переселенців зі сходу та півдня України, які опинились у західних областях, також почали частіше спілкуватися українською – із власного бажання та надихнувшись україномовним середовищем. Натомість українців, якіз початком війни виїхали кордон, оминув цей тренд. Дехто навіть припиняє спроби говорити українською, опинившись у російськомовному середовищі в Європі.Ми поспілкувались з українськими біженцями в Німеччині про їхнє мовне середовище у цій країні та запитали, як надихнути українців спілкуватися рідною мовою.

У темній утробі пожежної частини — давно знеструмленій, але майже цілій — статний молодий швейцарець миє посуд після обіду. Його прізвище є в списку Forbes 30 до 30, він власник двох компаній у США, заробляє мільйони, об'їздив світ. Його лице осяює широка білозуба американська усмішка, контрастна в місцевості, де всі зайняті виживанням.— Стефане, що привело тебе сюди?— Україна б'ється за демократію, й мені хочеться бути причетним до чогось важливого.Можливо, й справді, думаю я: коли здається, що маєш у житті все, спадає на думку така неочевидна ідея — податися в Бахмут. Стефан кілька тижнів живе поруч із пожежниками, вони їдять із одних тарілок і сплять в одному підвалі. Воду, щоб гасити пожежі, набирають зі ставків. Вода — найбільший гуманітарний дефіцит у Бахмуті, тож посуд Стефанові доводиться мити ощадливо.

Британський письменник, репортер й автор книжки "У воєнний час: Історії з України" Тім Джуда написав для The New York Review про феномен волонтерського руху в Україні. Автор зазначає, що залученість українців до війни більша, ніж в усіх інших конфліктах, про які він писав (Джуда робив репортажі з Балкан, Нігеру, Вірменії, Афганістану та Іраку). Нижче наводимо переклад фрагмента статті.