Від 24 лютого 2022 року 69% українців перебувають вдома й не переміщувались всередині країни чи за кордон.

— А ти знаєш, скільки рускім платять за влучання у “швидку”? 500 тис. рублів, — каже мені Льоша, колега зооволонтерської організації “Безпритульний світ”. Ми, волонтери "Зоопатруля", саме їдемо через поле в машині швидкої допомоги, переробленій на евакомобіль для тварин. Через бокове скло проглядається лівий берег Херсонщини, окупований ворожими військами.Ми їдемо в селище Кізомис — годувати й евакуювати тварин.

Підрив 6 червня росіянами Каховської ГЕС спричинив найбільшу екологічну катастрофу в Україні з часів Чорнобиля. Однак наступного дня після інциденту Президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна не отримала жодної відповіді на запит про допомогу ні від Червоного Хреста (МКЧХ), ані від ООН.

Місцеві волонтери організували порятунок мешканців окупованого містечка Олешки на Херсонщині від потопу, після того як 6 червня російська армія знищила Каховську ГЕС на Дніпрі. Евакуйованих доставляють у центр містечка Олешки, оскільки окупанти нікому не дозволяють залишати місто і не впускають туди охочих допомагати з інших міст.

У ніч на 6 травня російські окупаційні війська підірвали Каховську ГЕС.

Загін поліції "Білі янголи" було спеціально створено на Донеччині для евакуації цивільних. Нині він діє в багатьох містах і вже став легендарним. Ми рушаємо з ним у Красногорівку. Але щоб когось вивезти, спершу його чи її потрібно вмовити.

Зеленський не вірив у повномасштабне вторгнення та говорив про шашлики весною — відповідно, цивільна владна вертикаль не готувалася до такого розвитку подій. Коли Росія вторглася, влада повторювала оптимістичні повідомлення, що українські війська успішно відбивають атаки. Це коштувало життя тим, хто їм повірив і вчасно не виїхав з несподівано окупованих територій. А були й такі, хто через незнання їхав в окупацію, хоча сподівався лише пересидіти війну поза Києвом.Read this article in English

У темній утробі пожежної частини — давно знеструмленій, але майже цілій — статний молодий швейцарець миє посуд після обіду. Його прізвище є в списку Forbes 30 до 30, він власник двох компаній у США, заробляє мільйони, об'їздив світ. Його лице осяює широка білозуба американська усмішка, контрастна в місцевості, де всі зайняті виживанням.— Стефане, що привело тебе сюди?— Україна б'ється за демократію, й мені хочеться бути причетним до чогось важливого.Можливо, й справді, думаю я: коли здається, що маєш у житті все, спадає на думку така неочевидна ідея — податися в Бахмут. Стефан кілька тижнів живе поруч із пожежниками, вони їдять із одних тарілок і сплять в одному підвалі. Воду, щоб гасити пожежі, набирають зі ставків. Вода — найбільший гуманітарний дефіцит у Бахмуті, тож посуд Стефанові доводиться мити ощадливо.

– Я сказала батькам, що їду в Полтаву.– О, а я своїм – що у Львів.– А я – що в Харківську область…Після смолтоку “типових дорослих людей” директор “Зоопатруля” Дмитро, я і Женя, наш волонтер та за сумісництвом оператор, сідаємо в рено-“пиріжок”, забитий кормом для тварин, та їдемо в село Богородичне Донецької області.

Від Краматорська до Бахмута — трохи більш ніж 50 км, але здається, що вічність. Їдемо дуже швидко. Обабіч залишаються Красна Гора й Соледар. Унизу палає Бахмут. Росіяни прориваються в нову частину міста. Групи ДРГ з'являються також на дорогах. Поляк Куба Сташек (інтерв'ю з ним тут), родом із Торуня, останнім часом їздить у Бахмут щодня. Куба – волонтер, який евакуює цивільних, він урятував уже понад сотню життів.