Тут не скидають у батьківську групу в месенджері домашні завдання, не обговорюють поведінку дітей і, звісно, не збирають грошей

– Ми стоїмо на кордоні четвертий день. Це якесь знущання, – скаржаться далекобійники, які днюють і ночують у багатокілометрових чергах біля польського кордону. Кажуть, що до війни його проходили за день, і вважають, що якби зараз на пунктах пропуску працювали як треба, то не було б черг, які впливають не тільки на життя водіїв, а й на українську економіку.Потік вантажів через західні кордони України істотно зріс з початком війни через заблоковані порти та закриті кордони з Росією та Білоруссю. Але пунктів пропуску для такого потоку там надто мало. До того ж українські перевізники звинувачують польську сторону в прискіпливості та повільній роботі. Водночас поляки пояснюють затримки проблемами в українських перевізників з документами для імпорту товарів у ЄС.

З початку повномасштабної війни у Польщі працевлаштувались 372 тисячі українських біженців.

Нещодавно віцепрем’єр-міністр та міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук закликала мешканців окупованої Херсонщини виїхати з області шляхами, які дозволяють росіяни, зокрема через окупований Крим. «Тексти» вирішили нанести на карту основні маршрути, які пропонують організовані та напівофіційні перевізники.

Багато українців повертаються додому. Із Західного автовокзалу у Варшаві автобуси в Україну ходять майже через 15 хв. Охочих повернутися більше за кількість пропозицій від перевірених перевізників. Це історія однієї подорожі та однієї схеми перевезення.

“Будуть проблеми з роботою. Але ми готові працювати будь-де, щоб тільки працювати” — коли ми тікали від війни в Польщу, такі слова лунали на вокзалах, у пунктах прийому біженців, у транспорті. Учителі, бухгалтери, хореографи — люди, вочевидь, досить успішні в Україні, готові були йти на найважчу, найбруднішу роботу, щоб лише працювати.

Збройні Сили України отримали на озброєння польські великокаліберні снайперські гвинтівки.

Мої діти пішли до польської школи вже за кілька днів після приїзду. Далі навчатися дистанційно ми не хотіли. По-перше, через хоч і невелику, але різницю в часі. По-друге, мені не дуже подобалися уроки, на яких діти по пів години обговорювали вибухи чи стрілянину. Я хотіла, щоб школа, навпаки, відвертала увагу дітей від війни. Ну й по-третє, важливим моментом була соціалізація. Мої діти мали спілкуватися з однолітками, пізнавати культуру і звичаї країни, в якій опинилися.