Євген Маланюк колись дуже влучно написав: Шевченко з'явився тоді, коли більшість навколо вважали, що Україна – це минуле. Коли Гоголь створив для імперії красиву епітафію України: міф про українське казкове чи героїчне минуле, яке вже ніколи не повернеться.

Письменник, журналіст і колишній бранець угруповання «ДНР» Станіслав Асєєв став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка 2021 року в номінації «Журналістика і публіцистика» за книжку «В ізоляції».

Роман (цього разу навіть роман-поза-сумнівами) Юрія Андруховича «Радіо Ніч», що побачив світ у видавництві Meridian Czernowitz, уже встиг викликати строкаті враження оглядачів. Одні бачать у ньому тонкий багатошаровий іронічний витвір, інші – такий собі гімн людяності, треті – текст плаский і малоцікавий на тлі перших трьох романів «живого класика».

Технологія "глибокого фейку" стає дедалі доступнішою:

Ровесник століття, Валер'ян Підмогильний став представником таки першої генерації авторів нової української літератури, які вже не мусили писати романи у вільний від пильної служби імперії час.

Покоління сучасних професійних письменників виявилося нездатним відобразити нову дійсність, тож поступилося у висвітленні війни новій генерації, яка увірвалося новими книжками, написаними переважно в окопах, шпиталях і наметах. Книжками, що нерідко оминули знані видавництва і вже такі звиклі і, здавалося б, непорушні процедури.

Роман ветерана Сергія Сергійовича «Сайгона» із загадковою для багатьох назвою «Юпак» став лауреатом «Книга року ВВС» та вже навіть обзавівся власним невеличким інтернет-скандалом.

Українка Антоніна Малєй, що мешкає у Лондоні, начитує у своєму Youtube-каналі дитячі книжки. Багато з них написані польською та англійською, але звучать одразу в українському перекладі.На початку грудня вона поділилася підбіркою зимових казок.

Студія онлайн-освіти EdEra пофантазувала й уявила, за яких умов письменники могли б вигадати слова «мрія», «мистецтво», «привид», якби жили в наші часи.

Скажу відразу: книжка мені сподобалась. Вона — про реальних людей з усіма людськими вадами і про реальне життя без вигаданої романтики. А найголовніше — вона щира: героїня не соромиться своїх думок і почуттів, навіть коли вони «неправильні» і негарні. Вона й не намагається здаватися ідеальнішою, ніж є.Євген Лакінський, автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»