Сучасна українська література друкується невеликими накладами й не має доброї системи розповсюдження – мабуть, саме через це в суспільній свідомості її супроводжують стільки стереотипів. Один із них - „сучукрліт” нібито є своєрідною субкультурою, яка цікава лише самим учасникам, не відповідає потребам читача та соціуму. Стереотип цей так приївся, що його залюбки повторюють навіть багато хто з самих українських письменників, так ніби легке ритуальне самобичування.

Редакція ZaUAorg продовжує традиційні чати на культурні теми. Сьогодні ми поговоримо про літературу, а саме – про творчість Нобелівського лауреата Орхана Памука, останню книгу якого “Музей невинності” українською було перекладено однією з перших у світі. Перекладач Орхана Памука Олесь Кульчинський і українська письменниця Світлана Пиркало бесідують про сексуальну і консервативну революції, про укрсучліт і алкопрозу, про те, як чоловіки не понімають жінок, а також про те, що Схід і Захід – не разом, і їм не зійтися вдвох.

В інтерв'ю ZaUAorg скандальний письменник проголосив себе батьком сучасного "укрсучліту" - ще й похвалився, що отримав за це Шевченківську премію. Але останні півроку ім’я Олеся Ульяненка частіше вигулькує у мас-медіа через те, що Національна комісія з питань моралі зробила висновок, що буцімто роман письменника «Жінка його мрії» містить ознаки… порно! Взагалі-то дивні резолюції – давно нормальне явище у нашій країні, але у випадку з Ульяненком видавництво, яке займалося виданням його книги, призупинило її продаж після оприлюднення вердикту.

Серія "Казки народів світу" виходила у видавництві "Веселка" з 1978 року. У нашій бібліотеці було 15 книжок цієї серії - від азербайджанських (на жаль, десь ділася у шостому класі :)) до політкоректної "Казки народів Іспанії". Думаю, що хоча б одна книга з цієї серії була в більшості читачів ZaUA.org. Хочу нагадати про цю красу на прикладі моєї улюбленої - "Кубинських народних казок". Автор: Омелян Тарнавський, "Сімейна бібліотека"

Письменниця, що пише українською мовою, але зовсім по-латиноамериканському. Останню книгу мешканки Бразилії Віри Вовк під назвою „Маскарада” я би порекомендував тим, хто полюбляє незвичне й красиве читання - тим, кому цікавіші не сюжетні віражі, а сама атмосфера і „запах” прози. Автор: Олег Коцарєв

Коли стих ажіотаж довкола фільму Бортка “Тарас Бульба”, я скачав його через торенти і подивився. Нормальний фільм, у кращих традиціях студії Довженка 80-их років. Там немає нічого антиукраїнського – наш фільм, патріотичний. Узагалі: зізнаюся вам у, можливо, неполіткоректній сьогодні думці – я ніколи не сприймав Гоголя як російського письменника. Можливо, тому, що вперше я прочитав Миколу Васильовича українською. І саме Тараса Бульбу.

„Музей невинності”, останній роман турецького письменника, Нобелівського лауреата Орхана Памука, побачив світ українською - в харківському видавництві „Фоліо” - ще до появи й англомовного, і російського перекладів. Ще до друку оригінального твору турецькою наприкінці серпня 2009 р. авторські права на його переклад були розкуплені тридцятьма видавництвами світу. За тим – гучна презентація німецького перекладу „Музею невинності” на Франкфуртському книжковому ярмарку.

Микола Гоголь чи Ніколай Хохол – ось у чому питання. Святкування двохсотріччя автора «Ревізора» та «Мертвих душ» в Україні та Росії чимось подібне до перетягування каната. Російська ідеологічна машина повним ходом розкручує версію, за якою Гоголь – «істінно русскій пісатель», що свідомо розчинив своє початкове малоросійство у величному морі великоросійської літератури. Автор: Іван Мельник

Канадійка, яка пише коротко, сильно і страшно, як Стефаник і Чехов, отримала Міжнародну Букерівськy премію 2009 року. ZaUAorg знайомить читачів із лауреатом. АВТОР: Омелян Тарнавський