Моя прабабуся Ганна Кучер народилася 1914 року в селі Черепин Київської області. Вона народилася в буремний період — перші роки її життя припали на Першу світову війну, Українські визвольні змагання і прихід радянської влади в її рідне село.А розквіт її юності припав на Голодомор 1932–1933 років.

Публікуємо уривок із спогадів дисидента, активного учасника руху за незалежність України, що розпочався в останні роки існування СРСР, а згодом народного депутата України початку 2000-х Миколи Кульчинського

Однією з ключових задач Комітету держбезпеки СРСР на зовнішньому фронті була дискредитація і “розкладання” антирадянських емігрантських організацій. Негативні публікації в ЗМІ, викривальні прес-конференції, “листи від трудових колективів” — усі ці цілком “сучасні” методи чорного піару у КДБ використовували ще 60 років тому. Під час підготовки матеріалу про співпрацю російських співвітчизників зі спецслужбами Росії ми натрапили на методичку КДБ за 1968 рік, де йшлося про використання органами держбезпеки прикриття “культурних зв’язків” з еміграцією. Один з його розділів присвячено дискредитаційним кампаніям.

Серед українців популярна думка, що сучасних росіян зіпсував телевізор. Мовляв, потоки токсичної пропаганди за часів Путіна зазомбували 140 млн людей. Насправді в Кремлі не вигадували нічого принципово нового, а лише “апдейтнули” міфологеми, створені радянськими ідеологами. Найкращим способом донести їх був кінематограф, який Ленін призначив “найважливішим з мистецтв”. Продовжуємо розбирати пропаганду в радянських "позаполітичних фільмах". Попередню статтю читайте тут.

Радянські фільми створювали утопічний світ, який представляли як "об‘єктивну реальність" радянського життя. На цьому ідеальному тлі Захід здавався нестабільним, несправедливим і небезпечним: у тамтешніх фільмах не боялися говорити про бідність, наркозалежність, зорганізовану злочинність, корумповану поліцію, інтриги у спецслужбах та вищому керівництві тощо.Радянські фільми — наче реклама, де всі щасливі й безтурботні. Окрім радянського режиму, вони пропагують усе російське, часто коштом інших народів імперії.

Для українців імперіалістичні мотиви Росії у війні проти нашої держави навряд чи є новиною. Проте західні експерти, зокрема історики та інші дослідники «пострадянського простору», за поодинокими винятками, часто заперечували імперські амбіції росіян і через це довго не могли повірити в те, що це є причиною неспровокованого нападу минулого лютого. Дослідниця із Університету Базеля Ботакоз Кассимбекова вважає, що під час війни в Україні цей фокус нарешті зміниться і західні вчені перестануть ігнорувати російський імперіалізм. ТЕКСТИ публікують скорочену версію її колонки на сайті каналу Aljazeera.

В українських школах учителів російської мови та літератури вважали привілейованою кастою. Навіть вищою за викладачів історії. Історія, нагадаємо, була головною ідеологічною дисципліною в школі. "Історики" також читали курс "Основ держави і права". І вони до того ж традиційно були парторгами шкіл.Read this article in English

Нарешті вийшла українською мовою книжка спогадів інженера-перебіжчика, "неповерненця" Віктора Кравченка "Я вибрав свободу" (перекладачка Алла Пархоменко, видавництво "Смолоскип"). Ще в 1940-х роках вона стала справжньою сенсацією на Заході та спровокувала судовий "процес століття" у Франції. Книжку Кравченка називають потужним ударом по сталінській пропаганді. Олег Коцарев прочитав її й ділиться враженнями з читачами ТЕКСТІВ.

Цей термін часів "холодної війни", коли в обмін на неокупацію сусіда Росією (тоді СРСР) країна вимушено прислухалася до бажань імперії, досі звучить принизливо для фінів.

Історична драма розповідає про німкеню Магду Хоманн, яка закохалась в українського солдата.