Провінційність рідного регіону у випадку з творчістю цього донецького автора неабияк важить для створення ним окремого макросвіту у своєму черговому романі. Чесно кажучи, територіальна віддаленість від столичної еклектики завжди сприяла народженню оригінальних жанрів, а переможцем частенько виявлявся той, хто залишав центр заради периферії. Що ж до специфіки саме шахтарського краю, то одеський письменник Юрій Олеша, відбувши у 1930-х роках творчу поїздку на Донбас, значив, що поняття столиці віднедавна знищене. «Где главный город нового мира? – мучився він. – Может быть, лучшие умы сосредоточились там, где будет главное место по добычи угля?» Сучасну літературу Донбасу читав: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Ми шукаємо дедалі більшого порозуміння з поляками, намагаємося переглянути й україно-російську історію, хоч часто це, м’яко кажучи, не вдається. Утім, «зациклившись» лише на двох напрямках, українці, на жаль, часто забувають про ще одного найближчого сусіда — Туреччину. Сьогоднішнє інтерв'ю ZaUA.org - з людиною, яка прямо зараз робить Україну популярною серед турків. Турецькою про Україну спілкувався: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Автор цієї незвичної збірки оповідок завжди вважався трюкачем у літературі. І дарма ще на початку 1990-х, коли соціалістичний реалізм змінився на український концептуалізм, нас попереджали, що хитрий Іздрик is trick, себто він – це суцільна авантюра. Дарма, бо його незрівнянний «Воццек» і «Подвійний Леон» вже заполонили увагу новонародженого українського читача. Ось і зараз Іздрик ніби знизує плечима щодо чергових своїх текстів, виданих ошатним томиком концептуально-чорного кольору під назвою «Таке». Мовляв, таке, панове, іноді напишеться! Втім, аморфно-українське «таке» наразі транслітерується у наказово-англійське «take», себто «візьми». То що, візьмемо? АВТОР: Ігор Бондар-Терещенко

Представники літературного регіону, до якого належить ця авторка, виплекавши у своїх надрах в 1990-х роках т.зв. «Станіславський феномен», завжди вирізнялись бажанням каталогізувати реальність, архівуючи її в нетлінні форми своєрідних енциклопедій. ЧИТАВ: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Німецька письменниця Герта Мюллер 20 років тому отримувала постійні погрози у рідній Румунії (після того, як відмовилася стати інформатором таємної поліції тоталітарного режиму Чаушеску), а тепер стала 12-й жінкою за 108 років - лауреатом Нобелівської премії з літератури. Цьогорічного "нобеля" обирали з майже двохсот письменників 18 членів Шведської академії. Вони звели потенційних переможців до списку з п'яти - а потім голосували за єдиного кандидата, який повинен був отримати більше половини голосів.

У скандалі, що свого часу розігрався довкола імені цієї письменниці, а також з приводу її непересічних романів, вистачало як еротики, так і небуденної інтриги. Преса й досі нетямиться з приводу того, хто ж ховається за псевдонімом цієї невловної авторки. Так, в одній демократичній газетці навіть провели власне розслідування на цю тему, а не менш національний сайт і досі закликає голосувати за кандидаток на спокусливу посаду «літературної хуліганки». Читав: Ігор Бондар-Терещенко

Журнал “Сучасність” існує вже майже 50 років – заснований демократичним крилом ОУН, він на початку 90-их був надзвичайно популярним в Україні, але поступово втрачав популярність, і торік було схоже, що журналу вже кінець. За його відродження взявся реанімаційний колектив у складі політика В'ячеслава Кириленка, видавців братів Капранових і головного редактора Тараса Федюка. Учора в Могилянці “Сучасність” показала, що вона розуміє під гаслом “повернутися до людей”. Фото: Олександр СЕНЬКО

Цього року Україні довелось змагатись з двома великими письменницькими ювілями. У квітні – 200-річчя Миколи Гоголя, а сьогодні, 5 жовтня – 100 років із дня народження поета Богдана-Ігоря Антонича. Через хистку приналежність Миколи Гоголя до двох культур – української та російської, ювілей «допомогли» відзначити російські «гоголезнавці». Щоправда, на свій манер, як у фільмі «Тарас Бульба», де з вуст героїв фільму злітають великоруські вигуки. А от із Богданом-Ігорем Антоничем українцям доведеться справлятись самим, бо ділити його ні з ким. Автор: Ірина Колодійчик, Могилянська школа журналістики

„На березі часу…” цікаво, пізнавально й натуралістично фіксує дух доби. У що люди вдягалися, як говорили, у які ігри гуляли діти. Цікаві моменти із новітньої історії Житомира, як то перехід житомирських євреїв на російську мову. Також чудово видно такі ментальні речі, як чергове проблематизоване становлення української ідентичності в чергового покоління. Прикро тільки, що читач не знайде для себе відповіді на питання: „а як же вдалося Валерію Шевчуку зберігати таку „чесність з собою” та всерйоз не постраждати?” Але попри помилки й невеселі гендерні стереотипи минулих поколінь українських письменників, книга „На березі часу…” залишається безперечним „must read”. АВТОР: Олег Коцарев

…Усі жахіття світу народжуються в голові обивателя: адже щоранку за вікном той самий пейзаж – без жодних ознак «світової кризи» чи «міжнародного тероризму», тому вигадати чергову страшилку – ось завдання для справжніх мічурінців з політологічного городу! Автор: Iгор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО