Днями вийшов новий твір американського письменника Дена Брауна "Втрачений символ". Браун, який пише в жанрі "конспірологічного триллера", прославився завдяки романам про професора Роберта Ленгдона, дослідника релігійних символів. Перша книга серії, "Код да Вінчі", спричинила неабиякий скандал: адже в ній автор серед іншого стверджував, що Ісус Христос був одружений і мав дитину. Фільм по другій книзі, "Ангели та демони", цього року вийшов у прокат. "Втрачений символ" - третій роман серії. У день його прем'єри було розкуплено один мільйон примірників книги: це абсолютний рекорд із швидкості розповсюдження серед книг для дорослих.

Цей роман молодого дніпропетровського автора нещодавно став «відкриттям року» в Росії, нагадавши про такий самий успіх не менш «малоросійського» чтива на теренах СНГ, а саме – про лауреата премії «Російський Букер», харків’янина Михайла Єлізарова з його бестселером «Бібліотекар». От лишень герой цієї переможної книжки вимандрував з пострадянської Харківщини, а в пекельному опусі Дмитра Савочкіна описується позачасовий Донбас. З такої пам’яті вибиратися дуже важко.

З нагоди чергового Форуму видавців у Львові ZaUAorg оголошує КОНКУРС КНИГОЗНАВЦІВ серед книголюбів :)) Умови нашого конкурсу доволі прості, натомість призи - вагомі (і за ціною, і за обсягом сторінок). Отже, треба відповісти на п'ять запитань. Кожен, хто надішле правильні відповіді, бере участь у розіграші красивих і корисних книжок.

Як той англійський професор, який після виходу першої збірки Кіплінґа танцював за кафедрою "Нарешті справжня література!", я стою посеред вагону метро з журналом "Сучасність" №5 за 2009 рік і дивлюся на пасажирів зі змішаним почуттям. З одного боку, мені хочеться кричати їм "Читайте Забужко, вона не гірше Донцової!", з іншого, спершу варто почитати все, а не тільки шматки. Однак опубліковані у "Сучасності" уривки вперше за кілька останніх років торкають - і вперше за кілька останніх років від прочитання рідної літератури відчуваєш щось близьке до оргазму катарсису. Автор: Омелян Тарнавський, "Сімейна бібліотека"

9-13 вересня у Львові – одна з найголовніших подій осені в культурному житті країни: 16-ий „Форум Видавців”, він же „Львівський форум”. Величезний книжковий ярмарок за участі видавництв з різних країн, з презентаціями й автограф-сесіями плюс літературний фестиваль – одна з найбільших літературних подій Центрально-Східної Європи. ZaUA.org попросив одного з учасників форуму розповісти - що ж цікавого можна побачити, почути й придбати за ці дні? АВТОР: Олег Коцарев

Жанр біографічної белетристики – цікавий не лише для читача, але і для автора. Це ж можливість для сухого науковця сяйнути своїм літературним талантом, пишучи про улюблену історичну постать, про яку ніхто, крім нього, детальніше не знає. З гарним редагуванням та ілюстраціями це стає захоплюючим чтивом – як для молоді старшого шкільного віку, так і для статечних домогосподарок. Автор: Омелян ТАРНАВСЬКИЙ, "Сімейна бібліотека"

Двадцяті роки ХХ століття належать до періодів яскравого розквіту української літератури. Проте існує стереотипне враження, що в публічних і приватних проявах людського, а не текстового життя тогочасні письменники ходили винятково сірим строєм під червоними гаслами й мусили жити за порядками мало не військової дисципліни. АВТОР: Олег Коцарев

Прикмета часу: все більше людей в метро читають книги на тему «як стати багатим?» Власне, подібна література і раніше користувалася попитом, але з настанням кризи - особливо. АВТОР: Антон Зікора

На малесенькій, із ніготь величиною, 4-гігабайтній картці пам’яті Micro SD, вставленій у мій комунікатор Toshiba, приблизно гігабайт відведено під папку з електронними книжками. Їх там майже дві тисячі. Якщо прочитувати по одній кожні три дні, процес займе шістнадцять з половиною років. А щоб розмістити таку кількість паперових книжок на полицях домашньої бібліотеки, знадобилася б окрема кімната. АВТОР: Сергій Лук’янчук

Сучасна українська література друкується невеликими накладами й не має доброї системи розповсюдження – мабуть, саме через це в суспільній свідомості її супроводжують стільки стереотипів. Один із них - „сучукрліт” нібито є своєрідною субкультурою, яка цікава лише самим учасникам, не відповідає потребам читача та соціуму. Стереотип цей так приївся, що його залюбки повторюють навіть багато хто з самих українських письменників, так ніби легке ритуальне самобичування.