Щойно вітчизняні політики когось цитують, в країні починає панувати атмосфера передачі «Що? Де? Коли?» При цьому український істеблішмент мимоволі виступає в амплуа знавців, а країна - командою телеглядачів. Озброєний пошуковиками електорат із задоволенням виявляє «ляпи» обранців. Буває, звичайно, неприємно, коли в калюжу сяде той, кому співчуваєш, але це не страшно. Адже рано чи пізно конкуренти наздоженуть. У гуглі, яндексі, вікіпедії та інших мережевих шпаргалках порпався: Антон ЗІКОРА

Літературну премію "Книжка року BBC" цього року отримав Іздрик із Калуша з книгою "Таке". Цьогорічне визначення переможця наближене до Букерівської премії - книги висувають не читачі, а самі видавництва. Тобто п'ятірка фіналістів "Книжки року" - це те, що, на думку видавців, українці будуть читати і рекомендувати іншим. Те, як сучасна українська нація дивиться на світ і що її хвилює. ZaUA.org попросило натхненника премії Світлану Пиркало розповісти про переможця, перебіг конкурсу і те, як ми через літературу зображаємо самих себе. Зріз укрсучліту робила: Світлана ПИРКАЛО

Сьогодні ми згадуємо видатного українського дисидента Анатолія Лупиноса. Згадуємо просто так, без будь-яких приводів і прив'язок до конкретних дат. Прикладом надихався: Антон Зікора

Передмову до роману «Оригінал Лаури» написав син письменника, і відбулась ця грандіозна подія завдяки тому, що правами на творчу спадщину Набокова володіє харківське видавництво «Фоліо». Але якісно перекласти книгу не вдалося. АВТОР: Ігор Бондар-Терещенко

Про життя цього поета можна почути найнесподіваніші речі – він постраждав від переслідувань КГБ, він мусив співпрацювати з КГБ, він «програв у карти» свою дружину і взагалі поводився геть непередбачувано. Однозначно лише те, що Микола Холодний був дуже яскравим поетом і одним з лідерів умовно «андеграундної» гілки шістдесятництва. Поезією Холодного насолоджувався Олег Коцарев

Свого часу, описуючи у своєму «Масонському проекті «Україна» ритуальну традицію ложі «Великий Скіф» початку ХХ століття, Володимир Єшкілєв значив, що тамтешні ступені мали назви «chumak», «kazak», «ataman» і «strybogych», і ми не мали підстав не вірити відомому мандрівнику манівцями української історії. Наразі перед нами чергове випробування читацької віри. У новому романі (називається він "Богиня і консултант") ідеолога «станіславського феномена» і «сірого кардинала сучасної української літератури» відбувається локалізація глобального бренду «вселенської змови» в контексті однієї, окремо взятої України.

"Я теж хотів було витерти тією амнестією руки, але сотник Бойко, задзеленчавши хрестами, вихопив папірець у мене, склав учетверо й поклав до нагрудної кишені австрійського мундира. Цікаво, що з того моменту вся увага червоних командирів якось миттєво перекинулася на сотника Бойка, ніби тепер він, а не я, очолював делегацію..." Уривки з першого розділу нового роману Василя Шкляра "Чорний Ворон" читайте тут

...Цього вирлоокого Гальперович, звісно ж, і рубонув першим. Проте вдарив не тупим боком, а гострим, і я подумки відмітив, що шаблю він тримає не вперше. Рубав не по шиї — по тім’ю. Жертви без жодного звуку падали ницьма із розколотими черепами, червона юшка бризкала Яші на чоботи й галіфе...

1921-го року долю чотирилітньої війни, яку Росія розв’язала проти Української Народної Республіки, було вирішено на користь загарбника. Армія УНР опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще впродовж років тривала майже на всіх теренах України. Відчайдушний опір російським окупантам чинили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: «Воля України або смерть». ZaUA.org пропонує нашим читачам новий роман Василя Шкляра "Чорний Ворон". Цього тижня ми надрукуємо кілька уривків із першої частини, яка була опублікована в останньому числі часопису "Сучасність". Продовження роману вийде в наступних числах журналу, а повністю "Чорного Ворона" має надрукувати - окремою книжкою під назвою "Залишенці" - Клуб сімейного дозвілля.

Провінційність рідного регіону у випадку з творчістю цього донецького автора неабияк важить для створення ним окремого макросвіту у своєму черговому романі. Чесно кажучи, територіальна віддаленість від столичної еклектики завжди сприяла народженню оригінальних жанрів, а переможцем частенько виявлявся той, хто залишав центр заради периферії. Що ж до специфіки саме шахтарського краю, то одеський письменник Юрій Олеша, відбувши у 1930-х роках творчу поїздку на Донбас, значив, що поняття столиці віднедавна знищене. «Где главный город нового мира? – мучився він. – Может быть, лучшие умы сосредоточились там, где будет главное место по добычи угля?» Сучасну літературу Донбасу читав: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО