Позавчора в київській книгарні „Є” нагородили переможців книжкового рейтингу „ЛітАкцент року” від сайту "ЛітАкцент". За допомогою пофарбованих у золотисту фарбу мімів та під акомпанемент плачу дитини письменницького подружжя Олени й Артема Захарченків редактор „ЛітАкценту” Володимир Панченко роздавав героям рейтингу нагороди, а для антигероя з номінації „Золота булька” навіть вибухнула спеціальна величезна повітряна кулька. Читав і дивився: Олег КОЦАРЕВ

Важко заперечити, що саме вихід довгоочікуваної нової книжки Оксани Забужко „Музей покинутих секретів” став найбільшою літературною подією зламу 2009-2010 років, а також найбільшою публічною подією від літератури. І порції накладу, що з’являються в книгарнях, миттю з них зникають, мов вітаміни С під час нещодавньої так і не проясненої епідемії. Книжкову новинку рецензував: Олег КОЦАРЕВ

Декорації падали на глядачів, глядачі і актори сипали матом, Андрухович з Подерв’янським читали свої твори. Так тепер борються з цензурою, моральною, бля… Нецензурщину від моралістів і аморальщиків вислуховувала: Антоніна МАЛЄЙ

Нова книга Олеся Ульяненка „Там, де Південь” стала одним з дуже очікуваних видань щойно минулого року. Адже до традиційних прихильників письменника додалися ті, хто зацікавилися ним через скандал з моральною комісією. Багато хто приходив на презентації з питанням, чи „Там, де Південь” не „та сама” книга. Автор: Олег Коцарев

Жанр святочних історій незаслужено ігнорується укрсучлітом. Напередодні Святого Вечора публікуємо невеличке різдвяне оповідання від нашого постійного автора. Прикордонну романтику описував: Євген ЛАКІНСЬКИЙ

В Києві відбулася презентація нового роману Оксани Забужко "Музей покинутих секретів", над яким авторка працювала протягом багатьох років. Захід пройшов в одному із арт-кафе столиці в урочистій атмосфері. «Я вітаю всіх, хто в цей паскудний, гнилий, танучий, страшенно мокрий і неприємний вечір вибрався з дому і дістався до нас», - розпочала презентацію Оксана Забужко, коментуючи погоду за вікном.

Його мати була польською революціонеркою, яку царський уряд заслав у Сибір – десь у 1912-ому вона втекла і з кількома друзями перетнула Берингову протоку, з Чукотки на Аляску, в малесенькому човнику; юна Станіслава Суплатович єдина вижила у дикій мандрівці канадською тундрою, і то тільки тому, що її напівмертву знайшов вождь племені вільних шеванезів Високий Орел, і вона стала жити з індіанцями, отримавши за своє біляве волосся ім'я Біла Хмарка. У неї народилася донька і двоє синів – Танто і Сат-Ок. Читав: Омелян ТАРНАВСЬКИЙ, "Сімейна бібліотека"