Матеріали автора Ярослава Тимощук

Статті

У вогні та без води. Фронтовому Бахмуту бракне навіть технічної води — хто і як допомагає

У темній утробі пожежної частини — давно знеструмленій, але майже цілій — статний молодий швейцарець миє посуд після обіду. Його прізвище є в списку Forbes 30 до 30, він власник двох компаній у США, заробляє мільйони, об'їздив світ. Його лице осяює широка білозуба американська усмішка, контрастна в місцевості, де всі зайняті виживанням.— Стефане, що привело тебе сюди?— Україна б'ється за демократію, й мені хочеться бути причетним до чогось важливого.Можливо, й справді, думаю я: коли здається, що маєш у житті все, спадає на думку така неочевидна ідея — податися в Бахмут. Стефан кілька тижнів живе поруч із пожежниками, вони їдять із одних тарілок і сплять в одному підвалі. Воду, щоб гасити пожежі, набирають зі ставків. Вода — найбільший гуманітарний дефіцит у Бахмуті, тож посуд Стефанові доводиться мити ощадливо.
Статті

"Труси на липучках", або "Кіберодяг" для ЗСУ. Швейна рота з 250 кравчинь шиє для поранених бійців

Ксенія Самойлич — інженерка-геологиня за фахом, а Марина Пальченко — фінансистка, обоє мешкають у Дніпрі. Раніше бачилися на гуртку шиття — спільне хобі й дало старт їхній волонтерській справі. Зараз майже рік, відколи від початку повномасштабної війни вони зібрали майстринь, щоб шити для бійців ЗСУ. Кравчині вбирають воїнів, які після поранення потребують у шпиталях спеціального, “адаптивного” одягу.
Статті

Звикання до "гуманітарки". Як волонтери у прифронтових містах налагоджують справедливий розподіл допомоги

Катерина й Сергій Онищенки мешкають у Краматорську. До повномасштабної війни подружжя мало бізнес — забезпечувало харчування для курортників на турбазах у Лиманському районі. Після деокупації Онищенки виявили, що їхнє обладнання розкрадено. У 2014-му вони вже розгортали намети, щоб годувати вимушених переселенців. Тепер це довелося робити знову.Краматорськ після першого вторгнення Росії та захоплення Донецька став обласним центром, місто розвивалося й багатшало, але нове вторгнення Росії відібрало в нього перспективи, а в інших, ближчих до фронту містах, люди без роботи зараз зайняті виживанням. Нині Онищенки працюють в американській місії World Central Kitchen, яка допомагає людям їжею.Завдання волонтерів — не лише роздати пакети з їжею мешканцям прифронтових населених пунктів, а й правильно розподілити допомогу, щоб підтримати тих, хто дійсно цього потребує, уникнути зловживань і сприйняття гуманітарної допомоги як постійного забезпечення.
Статті

Поки голова Старого Салтова під слідством, життя у звільненому селищі налагоджують волонтери

Двоє братів Божків — старший Юрій та середній Іван — після 24 лютого вдавалися до хитрощів на польському кордоні, щоб виїхати з України. Третій, наймолодший, Микола, одразу вирішив залишитися. Братів не пропустили. Вони повернулися додому без дружин і дітей, які виїхали на Захід, і почали вивозити людей з гарячих точок Харківщини — і так втягнулись у волонтерство. Їхні сім’ї зараз розділені, та чоловіки кажуть, що більше не хочуть за кордон.Хлопці робітничих професій налагодили видачу допомоги в рідному селищі Старий Салтів, яке й за кілька місяців після деокупації заледве приходить до тями. Вони опікуються гуманітарним хабом — таких є кілька в деокупованій області.
Статті

Цифри на могилах. Історія 447 поховань в Ізюмі

У сосновому лісі на околиці Ізюма було кладовище, де вже не ховали людей. Та під час окупації міста ставленики росіян нашвидкуруч організували тут масове поховання. Хрести нумерували цифрами, багато могил — безіменні, багато знайдених тіл — зі слідами катувань. Місцевий житель Віталій Боровий працював у єдиній відкритій на час окупації ритуальній службі. Він ховав людей, збираючи тіла по місту. Зараз допомагає поліції розкопувати й установлювати імена загиблих.Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов
Статті

Голод і страх. В Ізюмі, після життя в окупації, люди бояться залишитися без їжі

Люди полюють за їжею. Найбільший рух у життя Ізюма тепер вносять волонтерські автомобілі з гуманітарною допомогою. Після майже пів річної російської окупації місцеві мають багато страхів. Один з найсильніших — страх голоду. Люди сваряться за місце в черзі за продуктами та вдаються до хитрощів, щоб отримати пакунок. Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов
Статті

“Приставляли ніж до горла й запитували, чи голосував за Зеленського” — житель Ізюма пережив три дні тортур

Олександру 39 років, він мешканець Ізюма, працює в автофірмі. Наприкінці квітня його затримали російські солдати й три дні допитували: хотіли дізнатися, чи він атовець, та вибивали з нього імена й місце перебування інших українських солдатів. Чоловік каже, що били професійно й викручували пальці плоскогубцями. “Катування були для них розвагою”, — каже чоловік. Він відмовився фотографуватися і просить не називати його прізвище.
Статті

Краса тіла відновлює душу. Б’юті-волонтери допомагають мешканцям звільнених сіл Київщини

Сиве волосся сільської бабусі спадає благенькими пасмами на яскраві крокси хлопця-перукаря в мішкуватому одязі. В одноповерховій школі з пофарбованою в суворий бурий колір підлогою гріють повітря професійні фени Dyson. Один такий коштує майже як усі парти в класі. У селі Литвинівка Вишгородського району сьогодні імпровізований салон. Тут працює команда б’юті-волонтерів — майстрів індустрії краси, які безплатно надають послуги мешканцям населених пунктів, що пережили російську окупацію.
Статті

Шанс збудувати краще. Як колись процвітаючий Тростянець відновлюють після окупації

Окупація відкинула місто на 10 років назад. І замість сортувати сміття, прокладати велодоріжки й розвивати спорт, як було раніше, нині місто латає дірки в бюджеті. 20-тисячний Тростянець, що на Сумщині, розташований за 30 км від кордону. До війни він був одним з найпросунутіших малих міст України — майже з нульовим безробіттям, інвестиціями в підприємства й сучасною інфраструктурою. У росіян це викликало заздрість, тому вони все зруйнували. Але стане ще краще, переконаний мер, хоча роботи і проблем тепер хоч греблю гати.

Підтримайте нас