70% жінок, які сидять за вбивство, вбили власного чоловіка. Ірина з невеликого містечка Рава Руська, що у Жовквівському районі на Львівщині, прийшла на могилу власного чоловіка через кілька днів після того, як його поховали. Як і слід було очікувати, вдова плакала і шепотіла ледь чутні слова прощення. У день похорону вона фізично не могла провести його в останню путь - сиділа в слідчому ізоляторі за підозрою у вбивстві. Це саме вона відправила його на той світ, вистріливши із гвинтівки. Країною прокотилася епідемія зґвалтувань і публічного, на людях побиття жінок. Це видима і невеличка частина проблеми: тисячі жінок щодня потерпають від сімейного насильства. Діти це бачать і виростають готові бити і ґвалтувати. Жіночі історії збирав: Юрій Луканов

Інциденти на кшталт зґвалтування у Миколаєві повертають українців до дискусій про запровадження смертної кари. Улюблений аргумент її прибічників: якби таку наругу вчинили над вашими близькими, то ви б також забули про гуманістичні ідеали і вимагали страти кривдників. Емоційно аргумент сильний, але морально застарілий років на п’ятдесят, якщо не більше. В часі майже збіглися дві великі кримінальні драми: затримання так званих «миколаївських ґвалтівників» і страта двох білоруських громадян, яких звинуватили в організації терактів у мінському метро. Автор: Костянтин Воздвиженський

На тлі стереотипів уявлення щодо сакраментальних «жителів Донбасу», чимраз важче стає розібратися з тим, що ж собою являє ця загадкова для всієї іншої України спільнота. Нам відомо, що там живуть бандити, шахтарі, прихильники КПУ, печерні русофіли, кримінальні олігархи і люмпенізований елемент. І чомусь ніхто не хоче дослідити інший табір – тих донеччан, що іменуються «національно свідомою потугою». Назвати їх націоналістами чи націонал-демократами я б не став, через розмитість в регіоні будь-яких чітких меж між партіями. Український Донбас вивчав Микола Поліщук