Розпочинається ювілейний двадцятий львівський Форум видавців, а в його рамках – Львівський міжнародний літературний фестиваль. Традиційно «Тексти» відібрали найцікавіші події, адже у величезній програмі Форуму так само традиційно легко можна заблукати. Рекомендує: Олег Коцарєв

Його голос слухали сотні тисяч. При приглушеному світлі, прикладаючи вухо до радіоприймача (щоб не почули сусіди) через тріскіт і шипіння глушилок ловили його слова. Він розповідав про щось цілковито фантастичне для радянських людей: спалах української міської культури в 20-х, культурне життя в еміграції, про вільний світ. З освіченої родини, він довго жив у нетрях Буенос-Айреса. Коли почав працювати на «Свободі», його передачі стали найпопулярнішими, їх слухав і Солженіцин. Автор: Олена О’Лір

Після кожної серії культового серіалу «Гра престолів» декілька впливових західних видань присвячують матеріали її аналізу. Третій сезон закінчився, фанати катуються в очікуванні початку четвертого. Тим часом ми пропонуємо статтю про те, як тонко автори фентезі схопили суть міжнародної політики Джерело: Foreign Policy; автор – Аліса Розенберг, переклад – Артем Чапай.

Новина про вихід у видавництві «Фоліо» однієї на двох книжки Сергія Жадана та Лади Лузіної «Палата №7» викликала в любителів сучасної української літератури подив. Спочатку багато хто вважав це жартом. Потім з’явилися кпини – дехто з недоброзичливців навіть припускали, що невдовзі Жадан почне писати тексти пісень для Наталі Могилевської. Скандальну літературну новинку читав: Олег Коцарев

У міжвоєнній Галичині не було різкого розділення на міське й сільське культурне життя. Правда така, що українці, насамперед з матеріальних причин, дійсно частіше жили в селах чи невеликих містах, але видавничі центри та й центри культурного життя взагалі таки були міськими, насамперед, львівськими (але й не тільки – не можна поминути Станіслава, Перемишля, Коломиї). Вони й притягали до себе і творців і, як тепер модно казати, споживачів культурного продукту. Про те, як жили українськи митці на Галичині до 1939 року розповідають Ірина Фрис і Наталя Михайлівська, засновниці сайту Дівчата, котрий присвячений міжвоєнній жіночій прозі.