Чи є кіно в Україні сегментом медіа-бізнесу, чи все ще проявом мистецтва? Це питання залишається у нас риторичним – як для чиновників, що відповідають за «кіношний» світ, так і самих митців, що бідкаються у пошуках фінансування та політично-детермінованої парадигми. Дивився фільм і вивчав історію: Дмитро Рибаков

Жодна з робіт не перевертає свідомість. Режисери поки що не можуть вийти за рамки свого «культурно-національного» оточення і показати історію глибшу. Таку, яка докопується до глибин дущі і досліджує її потаємні куточки. Для наших режисерів середовище– тролейбуси, лікарні, під’їзди, одинокі пенсіонери, важливіші за сюжет. Кіно дивилася: Вікторія Хоменко

Для героїв «Істальгії», еміграція – це свого роду спосіб дереалізації дійсності. Не випадково, в фільмі так мало кадрів, покликаних зорієнтувати глядача на місцевості. Міста, в яких відбувається дія, практично невидимі, бо герої там насправді не живуть. Ті, хто виїхав, живе в спогадах, в надії на повернення. Ті, хто ще не виїхав, живуть в думках про перспективу еміграції. Кінокритик: Олександра Киричук