Жодна з робіт не перевертає свідомість. Режисери поки що не можуть вийти за рамки свого «культурно-національного» оточення і показати історію глибшу. Таку, яка докопується до глибин дущі і досліджує її потаємні куточки. Для наших режисерів середовище– тролейбуси, лікарні, під’їзди, одинокі пенсіонери, важливіші за сюжет. Кіно дивилася: Вікторія Хоменко

Для героїв «Істальгії», еміграція – це свого роду спосіб дереалізації дійсності. Не випадково, в фільмі так мало кадрів, покликаних зорієнтувати глядача на місцевості. Міста, в яких відбувається дія, практично невидимі, бо герої там насправді не живуть. Ті, хто виїхав, живе в спогадах, в надії на повернення. Ті, хто ще не виїхав, живуть в думках про перспективу еміграції. Кінокритик: Олександра Киричук

Фільм називається «Олена». В ньому про боротьбу з собою, що завжди цікаво. Сюжет: хлопець і дівчина, втікають від своїх проблем у Швецію. Тут немає нав’язливої теми про невдоволення власною країною та життям у ній. І тут немає бажання втекти від соціальної несправедливості та нереалізованості як у добірці "Українські злі" та "Україна, гудбай!" І розчарування немає, з яким полишають режисери глядача усе того ж альманаху. Каннський фестиваль розпочинається сьогодні. Фільм дивилася: Вікторія Хоменко