Українці так чи інакше мають право називатися європейцями, але досі чимало із них знаходяться у полоні пострадянських та націоналістичних схем. Останні є наслідком двох державних українських концепцій ХХ століття: радянської комуністичної України та фашистської, створюваної Степаном Бандерою. Стаття польського політика Павела Залевського, депутата Європарламенту від «Громадянської платформи», нового співголови Польсько-Українського форуму при МЗС України та Польщі, була опублікована а Газеті Виборчій від 31 січня 2013 року. Переклад: Роман Кабачій. Наше ставлення до висловлених думок читайте в редакційному коментарі під статтею.

Україна підписала з компанією Shell угоду про початок видобутку сланцевого газу - і ця подія стала приводом для бурхливої дискусії в суспільстві. Точки зору тут полярні: одні вважають, що сланцевий газ перетворить Україну ледь не на "газовий Клондайк", інші переживають, що це погіршить і так не найкращу екологічну ситуацію в країні, спричинить забруднення питної води тощо. "Тексти", які неодноразово писали про сланцевий газ, вирішили створити міні-лікнеп на цю тему - і розглянути всі надії і всі тривоги, пов'язані зі сланцями, що називається, з фактами в руках. Автор: Сергій Лук'янчук

Спілкуючись у інтернеті з патріотами, я дізнався багато нового про російськомовних українців. Отже Укрнет прямо-таки відкрив мені очі. Виявилось, що російськомовні мешканці України - це якісь дивні і маловідомі істоти. По-перше, усі російськомовні слухають і вшановують блатний "шансон". Потім, біблією усіх російськомовних є книжки Олеся Бузини. Та й взагалі вони - українофоби: люблять Росію, Сталіна і "Дєнь Пабєди". Усі російськомовні - або зайди-окупанти, або їхні посібники. Вони, безумовно, не є українцями: адже усі українці говорять українською і шанують Своє Українське. Російськомовні ж - совки, плебс і гумус. Автор: Євген Остапенко, народжений російськомовним

Попри серйозні виклики і проблеми, з якими стикаються усі без винятку сучасні християнські конфесії, віра залишається одночасно культурним кодом, моральним імперативом і запобіжником від духовного зубожіння для мільйонів людей. Виправити вади сучасної Церкви можна із середини, не полишаючи її. Ця стаття відповідь на текст «Сім смертних гріхів християнства» Автор: Костянтин Воздвиженський

Ми вирішили зібрати найбільш деструктивні прояви віри і визначити, що саме може стати каменем спотикання для сучасної людини на шляху до християнства. Аби не виставляти якусь одну конфесію чи церкву, ми взяли різні приклади. Можливо деякі структури згадуватимуться частіше, але всі перелічені проблеми і зловживання характерні для всіх християнських спільнот. Розмірковува: Микола Малуха. Автор у власному блозі зробив оголошення, що відтепер він писатиме статті на релігійну тематику лише за гроші. Читачі могли або запропонувати свою тему, або дати кошти на одну із запропонованих. В рамках цього пробного проекту із пошуком фінансування на журналістські тексти була написана ця стаття. Німецький блогер повністю покрив витрати.

Сучасний Донбас прийнято вважати одним із найбільш економічно успішних регіонів України. Місцеві чиновники періодично рапортують про нові лави та доменні печі, поблажливо посміюються над валовим продуктом Поділля та Полісся. Правда, яку так не люблять чиновники Донбасу, полягає в тому, що цей край давно вже перетворився на споживача мільярдних дотацій. ТЕКСТИ мріяли: як би виглядав Донбас при нормальному київському уряді. Успішний Донбас уявляв: Денис Казанський, Донецьк

Як виглядав український антклерикал років 20 тому? Рідкісний вид, атавізм комунізму, закоренілий «совок», учорашній інструктор райкому чи викладач наукового комунізму або переконаний маргінал-інтелігент, що живе за принципом «завжди бути проти». Усі тогочасні свідомі і не дуже українці йшли у новозбудовані храми за «духовним відродженням». Сьогодні тренд інший - недовіра і насмішки над церквою, а ставлення пересічних обивателів до віруючих християн у повсякденному житті далеке від політкоректності. Автор: Костянтин Воздвиженський

Якось, повертаючись додому, в Донецьк, із зимової вакації у Карпатах, їхав у купе потяга «Івано-Франківськ – Дніпропетровськ» з трьома хлопцями з Франківщини, що прямували на схід за місцем навчання або роботи. Спілкувались поміж собою українською мовою, однак – лише між собою: коли повз гурт пробігала молода провідниця, один з них (студент) звернувся до неї російською: «Извините, а когда вы откроете туалет, чтобы можно было вымыть руки?» Несподіваний перехід на російську мову був для нього – як, правдоподібно, й усіх оточуючих – настільки природним і звичним, що ніхто не звернув на нього уваги. За мовною практикою спостерігав: дончанин Сергій Стуканов

Ця стаття є відповіддю на матеріал Євгена Золоторьова, опублікований днями у "Текстах". У ній автор спробує довести, що 1) протиставлення республіки та демократії як двох нібито різних систем управління є хибним; 2) ще більш хибною є ідея обмеження функцій держави (у сенсі прийняття цією державою рішень, що впливають на життя всього населення) і заміни цих функцій «індивідуальними» механізмами, що базуються на приватних (комерційних) стосунках. Автор: Сергій Лук'янчук