Від Краматорська до Бахмута — трохи більш ніж 50 км, але здається, що вічність. Їдемо дуже швидко. Обабіч залишаються Красна Гора й Соледар. Унизу палає Бахмут. Росіяни прориваються в нову частину міста. Групи ДРГ з'являються також на дорогах. Поляк Куба Сташек (інтерв'ю з ним тут), родом із Торуня, останнім часом їздить у Бахмут щодня. Куба – волонтер, який евакуює цивільних, він урятував уже понад сотню життів.

У Бахмуті зараз – найбільші відчайдухи світу. Українська армія тримає важливі позиції. Волонтери на великій швидкості влітають у місто, щоб доставити гуманітарну допомогу й вивезти цивільних. У Бахмуті досі залишаються тисячі жителів, зокрема діти. Кубі Сташеку 28 років, останній місяць він щодня їздить у Бахмут. Можна сказати – як на роботу, і це буде правдою. Куба працює евакуатором. Він урятував уже понад сотні життів.

Фонд Сергія Притули та Сергій Стерненко зібрали 352 млн гривень. Кошти спрямували на придбання дронів-камікадзе для ЗСУ.

Ксенія Самойлич — інженерка-геологиня за фахом, а Марина Пальченко — фінансистка, обоє мешкають у Дніпрі. Раніше бачилися на гуртку шиття — спільне хобі й дало старт їхній волонтерській справі. Зараз майже рік, відколи від початку повномасштабної війни вони зібрали майстринь, щоб шити для бійців ЗСУ. Кравчині вбирають воїнів, які після поранення потребують у шпиталях спеціального, “адаптивного” одягу.

— Волонтерство — це приємна штука, просто через те, що тобі кажуть дякую, — розповідає комік-волонтер Василь Байдак. — Коли в День волонтера я з пошти забрав нагороду-подяку від Спілки ветеранів та працівників силових структур — ледь не зомлів від хвилювання.Розповідаємо три історії українських волонтерів з XI Форуму розвитку громадянського суспільства.

— Я йшла площею й говорила по телефону. Російський солдат у повній амуніції просто для розваги навів на мене автомат. Я була дуже втомленою, буквально падала з ніг — минулі кілька днів ми майже не спали. Байдуже глянула на нього й подумала: "Боже, я так втомилася. Якщо ти мене зараз гепнеш, це все нарешті закінчиться".Це один зі спогадів Ірини Саліхової, співзасновниці херсонської волонтерської ініціативи "Котики-патріотики".З першого дня повномасштабного вторгнення Ірина разом з однодумцями допомагала містянам вижити — вони забезпечували херсонців медпрепаратами. Перші два місяці окупації Херсона їй навіть вдавалося це робити під носом у росіян.

"Кожен день кажанів на реабілітації починається з того, що ми їх зважуємо, перевіряємо їх стан... Ось так..."Альона Шуленко, фахівчиня Українського центру реабілітації рукокрилих, акуратно поміщає малого кажанчика на мініатюрні ваги."… цей важить 23 грами.Цього недостатньо, щоб кажан пішов на зимівлю. Тому його треба підгодовувати".

Письменник і перекладач Андрій Любка, який від початку повномасштабної війни як волонтер забезпечує ЗСУ автомобілями, прозвітував про купівлю ювілейної сотої машини.

Катерина й Сергій Онищенки мешкають у Краматорську. До повномасштабної війни подружжя мало бізнес — забезпечувало харчування для курортників на турбазах у Лиманському районі. Після деокупації Онищенки виявили, що їхнє обладнання розкрадено. У 2014-му вони вже розгортали намети, щоб годувати вимушених переселенців. Тепер це довелося робити знову.Краматорськ після першого вторгнення Росії та захоплення Донецька став обласним центром, місто розвивалося й багатшало, але нове вторгнення Росії відібрало в нього перспективи, а в інших, ближчих до фронту містах, люди без роботи зараз зайняті виживанням. Нині Онищенки працюють в американській місії World Central Kitchen, яка допомагає людям їжею.Завдання волонтерів — не лише роздати пакети з їжею мешканцям прифронтових населених пунктів, а й правильно розподілити допомогу, щоб підтримати тих, хто дійсно цього потребує, уникнути зловживань і сприйняття гуманітарної допомоги як постійного забезпечення.

21 грудня в Україні вперше представили експозицію військової жіночої форми та амуніції. Форма була розроблена проєктом #arm_women_now за міжнародними стандартами та зараз тестується у Збройних силах України.