Рік, що минає, бізнес-тренери мають записувати червоним абзацом у підручники з управління як приклад найбільш вдалого використання кризи і виборчої кампанії на користь конкретного бізнесу. Коли озираєшся назад, здається, що за 2009-ий налобіювали більше, ніж за всі попередні роки, разом узяті. Чому навчила криза український бізнес з'ясовував: Тимофій Крамарів

"Десятиліття тому ми не мали консенсусу щодо того, як назвати роки, котрі чекали нас попереду - і це можна було б вважати тривожним знаком. Нульові? Подвійні нульові? Дірочки? Бублики? Всі ці назви пропонувалися для майбутнього, поки 90-ті добігали кінця. І навіть коли всі рекламники вкупі з редколегіями провідних газет країни не змогли вигадати вбивчу назву заздалегідь, навіть тоді ми були впевнені - принаймні до кінця десятиліття ця проблема вирішиться сама собою". Ребекка Мид із журналу "Нью Йоркер" пробує пояснити, чому для останніх 10 років американці так і не придумали назву. Читав і перекладав: Сергій КЛИМКО

Наприкінці року прийнято складати рейтинги, підбивати підсумки і робити прогнози. Останнє – справа невдячна. Рейтинги – це довге вовтузіння з критеріями і купа ображених на виході )). А от підсумки – річ суб'єктивна і тому приємна. Редакція ZaUA.org спробувала підсумувати 2009-ий – що нас засмутило і що порадувало. ЗАСМУТИЛО

Ви, певно, звернули увагу на те, що останнім часом в логіці дій уряду все частіше окреслюєься бажання що-небудь заборонити, обмежити чи принаймні взяти під контроль – на противагу проголошуваним колись тенденціям роздержавлення, плюралізму та іншої свободи підприємницької діяльності. Як на мікро-, так і на макрорівні держава починає втручатися у справи бізнесу і в приватне життя українців. Вона забороняє - і ми маємо розібратися, що за механізми примушують урядовців і депутатів до дій, які протирічать їхнім партійним програмам і передвиборчим обіцянкам. Юлін прогібішн досліджував: Микола ПОЛІЩУК

Підбиваючи підсумки року прийнято говорити про високі матерії. Ми ж вирішили подивитися чим жили прості українці. Для цього обрали істинно народне видання "Газета по-українськи". Дехто називає її "мрачняк по-українськи", але стаття вийшла смішна і весела. Чого тільки варті ці заголовки: "В Аліни Гросу мавпа вкрала труси", "Катерина Заїцька своїм волоссям відлякує диких кабанів", "Лисий їжак схожий на картоплину"(рубрика "Наука"), "П’ятеро борсуків напали на людей". Читайте і насолоджуйтеся. ГПУ протягом року читав блогер Семь Пятниц

Останнім часом все частіше мені доводиться чути про те, що українці нібито дуже сумують за такою собі «сильною рукою». Соціологи у своїх опитуваннях ніби змагаються, хто ж назве більшу цифру прихильників диктатури: якщо раніше за сильного вождя виступало начебто половина населення країни, то останні опитування почали говорити вже про 60%, а ФОМ-Україна навіть назвав цифру вже більшу за 70%. Виходить, озирнувшись довкола, ми маємо побачити в кожному другому прихованого сталініста - чи, принаймні, адепта творів Донцова і Макіавеллі. Але цього ж нема! Потяг до Адольфа Віссаріоновича Піночета вивчав: Микола ПОЛІЩУК

Ми звикли до того, що наші співгромадяни масово працюють за кордоном – в країнах ЄС, у Росії, навіть у Азії. Однак є й такі, що їдуть в Україну працювати з інших держав. Це свідчить про те, що у нас ще не найгірше. Принаймні, краще, ніж у низці країн Африки, В’єтнамі, Китаї чи Молдові, які постачають до нас основну масу гастарбайтерів. Але невже у нас краще, ніж у Білорусі? Білоруських заробітчан в Україні досліджував: Богдан МАЛИНОВСЬКИЙ

Тільки люди невтаємничені можуть стверджувати, що українське блогерство – явище молоде і прогресивне. Насправді постити і доносити людям інфу «так, як мені заманеться» і «френдити» своїх ближній вміє кожна українська райдержадміністрація. Просто робить це не в Інеті, а в старий дідівський спосіб – через місцеву пресу. Районні видання зараз - це блоги місцевої влади. Районки Центру і Сходу досліджував: Костянтин ВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ, в рамках проекту "Естетика сучасної України"