Окремі рішення міністра освіти Дмитра Табачника часто викликають обурення як у суспільства в цілому, так і у окремих груп . Ми ж вирішили зібрати в одному матеріалі усі дії міністра, які шкодять національним інтересам України. Примітка: Для того, щоб збільшити інфографіку потрібно клікнути на неї двічі. При першому кліку малюнок зменшиться, а при другому розгорнеться на увесь екран. Такий у нас прикол:)

За останні роки мені «пощастило» ознайомитися з українськими вишами різних рівнів. І не тільки. Цей репортаж, по суті, зроблений «зсередини» впродовж тривалого часу. Ми всі розуміємо «гнилість» нашої освітньої системи, проте усвідомити всю катастрофічність ситуації можна лише ознайомившись з нею безпосередньо. Отже, ключові моменти по черзі. Автор: Олесь Кульчинський, перекладач

Видавці можуть випускати газету з накладом 5 тисяч, написати 50 тисяч, і ніхто це не перевірить. Легше дописати тираж, ніж платити за ексклюзивних журналістів чи ексклюзивні матеріали. В інтернеті ще гірше. В нас міряють кількістю так званих людей, які зайшли на сайт. Почалася гонка озброєнь за хостами. В результаті виникає зачароване коло. Навіщо мені ексклюзивний матеріал на сайті? Якщо в мене є 2 тисячі доларів, я їх краще вкладу в генерацію трафіку.

Слідкуючи за процесами в українській вищій освіті, ТЕКСТИ давно дійшли висновку, що в нас її майже не існує. Сам процес нашого навчання побудований за радянськими, гірше, сталінськими принципами, коли викладач із сумнівним авторитетом втовкмачує студентам в голови присипані нафталіном догми. Своя думка не те що не вітається, а суворо протипоказана. На жаль, чималу кількістьабітурієнтів і їхніх батьків ця ситуація влаштовує. Можливо, тому, що вони не уявляють, як можна вчитися інакше. Одна з характерних рис наших вишів – гуртожитки. Попри сучасні євроремонти, в українських гуртожитках витає дух сталінізму: стороннім вхід заборонено, після енної години вхід і вихід мешканцям теж заборонено. Деякі вузи опускаються до того, що призначають із студентів старших поверху чи блоку, котрі мають слідкувати за «порядком». А такими дрібницями, як створення зручного місця для спілкування і життя студентів, у нас ніхто не переймається в принципі.

Майя Рінтола стояла перед своїм шумним класом із двадцяти трьох семи- та восьмилітніх дітей. Був кінець квітня. На її рудому волоссі яскравою перукою лежали нитки різних кольорів. Вчителька з 20-річним стажем приміряла свій новий образ до Ваппу – дня, коли вчителі й учні приходять до школи в яскравих костюмах, щоб відствяткувати Перше Травня. Ранкове сонце вливалось у кімнату крізь сіро-жовті парусинові штори, його промені падали на ящики з пророслою травою на підвіконнях. Автор: Ліннелл Генкок