Його голос слухали сотні тисяч. При приглушеному світлі, прикладаючи вухо до радіоприймача (щоб не почули сусіди) через тріскіт і шипіння глушилок ловили його слова. Він розповідав про щось цілковито фантастичне для радянських людей: спалах української міської культури в 20-х, культурне життя в еміграції, про вільний світ. З освіченої родини, він довго жив у нетрях Буенос-Айреса. Коли почав працювати на «Свободі», його передачі стали найпопулярнішими, їх слухав і Солженіцин. Автор: Олена О’Лір

Нічого собі сцена: солдат вермахту, вражений жорстокістю українця із допоміжної поліції, наказує йому відпустити єврейську дівчинку. Коли я подивилася цей уривок з німецького фільму «Наші матері, наші батьки» («Unsere Mütter, unsere Väter»), я також обурилася. Проте коли переглянула фільм повністю – усі три його серії доступні на YouTube зрозуміла, що згадана сцена щонайменше вирвана з контексту, а також дуже «вдало» обрізана. Авторка: Інна Завгородня, вільна журналістка, Німеччина