Час іде. І сьогодні влада влаштовує на найвищому організаційному рівні урочистості з нагоди Дня державного (бандерівсько-петлюрівського) прапора. Звичайно комсомольсько-донецькій еліті ще є куди рости, бо наш прапор вони вже прийняли, як свій, а Симон Петлюра, Степан Бандера й інші, які воювали під синьо-жовтим прапором, для них іще чужі. Автор: Олег Пустовгар, Полтава

Я не беруся судити, чи має право на життя таке явище, як офіційне звернення якогось політика до нації з приводу державних свят. Можливо, праві ті, хто каже, що українська традиція пишних привітань – це пережиток так званого «совка», і в світі так не робиться. З іншого боку, Україна – багато в чому держава унікальна. В нашому варіанті все значно важче – привчені ще большевицьким режимом читати поміж рядками, ми досліджуємо тексти привітань, шукаючи в них чогось недоказаного, якийсь натяк на те, що ж справді замислили наші очільники? Якби там не було, але давайте ж тепер разом прослідкуємо за тим, хто кого і яким чином вітав у переддень 20-ї річниці Незалежності. Привітаня вивчав Микола Поліщук

Ніч, Поїзд. У двох купе їде група збуджених людей, частина з них не надто приємно пахне. П’ють горілку і закусують салом із цибулею. На кожній зупинці виходять в тамбур і кричать: «Незалежність!», «Незалежність!» Провідник не знає, що з ними робити, сонні пасажири нічних станцій дивляться насторожено і теж не знають, як реагувати на збуджених диваків. Назад озирався: Роман Кульчинський

Cама по себе независимость мало чего стоит. К этому выводу нетрудно прийти особенно если подумать над двумя простыми обстоятельствами — пределами независимости (то есть, размерами территориальной монополии по имени «государство») и тем фактом, что некоторые наши ближние и дальние соседи, получившие независимость вместе с нами преуспели значительно больше. Автор: Владимир Золоторев

Страх породжує недовіру. Від недовіри в Україні ростуть тільки паркани. Страх породжує несмак. Бо з точки зору архітектури за тими парканами можна побачити кладовища будматеріалів –архітектори можуть зробити оригінальний проект, але замовники віддають перевагу у кращому випадку псевдо-бароковим коробкам. Страх зупиняє поступ. Україні потрібні зміни, а виборці вимагають стабільності. Страх став економічним чинником. Автор: Олександр Зінченко, Варшава – Київ

Двадцять четвертого серпня 2009 року незалежній державі Україна виповнилося 18 років. Дата хоч і некругла, але вельми символічна.

Святковий парад "тренували" без техніки, тільки військові люди плюс два "вінтажні" лімузини з генштабівського гаражу. Без страшної димлячої і ревучої техніки це виглядало дуже зворушливо, і навіть з'явилося якесь відчуття - гордість, захищеність, довіра до цих красивих людей у формі, які у випадку небезпеки першими зіштовхнуться віч-на-віч зі смертю. Техніку не виводили, тому що на рівні Кабміну та ВР вирішили, що на це немає коштів. Взагалі, армія в цьому році фінансується дуже погано. Водночас, військова загроза з боку Росії, що зараз активно модернізує свою армію, зростає. Не-голосування у Раді "регіонів" та "литвинівців" перекреслило можливість провести цього року повноцінні військові навчання.

Народний Рух зразку 1989-90 років мав бажання щось робити і загалом уявляв, які реформи потрібні країні, але з іншого - навряд чи мав системні погляди на механізм їх реалізації. Що в принципі не можна поставити йому у вину, тому що чіткого бачення того, що робити, не мав тоді ніхто. Автор: Микола ПОЛІЩУК