Нова книжка Артема Чапая «Понаїхали» стала фіналістом літературної премії «Книга року ВВС». До цього фіналу він, здається, потрапляє ледь не щороку, з кожною новинкою. За словами самого письменника, з нього вже кепкує молодший брат, називаючи його «Артем – Короткий Список». Але, прочитавши «Понаїхали», розумієш: насправді Чапай не стоїть на місці, і в новій книжці є очевидний прогрес. Олег Коцарев

– Купите «Мову», точно не прогадаєте, – загадково усміхається продавець прогресивної книгарні-галереї «Ў» в Мінську. Йдеться про книгу Віктора Мартиновича – одну з найпопулярніших новинок білоруської літератури. Це фантастична історія про недалеке майбутнє, де білоруська мова під забороною. Молодь уже забула як вона звучить, але прочитання уривків «мови» приносить корінному населенню Білорусі кайф, подібний до наркотичного. Песимістичні прогнози щодо майбутнього національної мови Мартинович уважає небезпідставними. Натомість, молоді активісти переконують, що мова відроджується. Автор: Ірина Андрейців

Через "шевченківські" дослідження американського професора Грабовича посварилися дуже умовно «ліві» та «праві» українські гуманітарії. «Консерватори» безапеляційно ототожнюють власну позицію із захистом країни і послуговуються (цікаво, чи свідомо?) - старою доброю лексикою «літературознавства в цивільному». Наївно й убого ідеалізувати «постмодерні», «ліві» чи інші літературознавчі та літературні методи, але вони не можуть бути за визначенням «антиукраїнськими». Автор: Олег Коцарев

В «Аптекарі» дещо менше еротичних сцен, аніж це буває у Винничука зазвичай. Але хочу відразу заспокоїти потенційних читачів: по-перше, секс в тій або іншій формі все-таки трапляється, а по-друге, книжці притаманний потужний і пульсуючий еротизм внутрішній. Романтичного, сказати б, характеру. Книжка Юрія Винничука «Аптекар» (видавництво «Фоліо») однозначно належить до найочікуваніших новинок цієї осені. Читав: Олег Коцарев

Ми вибрали сім найкращих творів про події останніх двох років. Письменники не осмислюють, інтерпретують чи обігрують події, скоріше збирають факти. Звідси – тяжіння до документалізму, що виводить окремі книжки на межу документальної прози. Звідси - регулярне потопання в деталях. Хочеться вірити, що нинішні книжки про війну і Майдан готують ґрунт для подальших проривів і відкриттів. Огляд Олега Коцарева

Книжки нобелівського лауреата Світлани Алексієвич читаються легко і швидко, бо справді дуже добре написані, але почуття від них залишається депресивне. Бо пише вона про тяжкі і моторошні речі; а найстрашніше, що всі ці жахи - правда, бо тексти не художні, а документальні. Адже авторка українсько-білоруського походження, живе у Білорусі і пише російською про радянське життя. При цьому вона сприймає "русскоє" як "наше", але не любить путінський режим і з хірургічною точністю деконструює радянсько-російський мілітаризм. Автор Євген Лакінський