Матеріали автора Станіслав Стрілець

27 серпня, 03:40 ранку. Горлівський напрямок. Ми вирушаємо джипом у глупу ніч. Нас троє: я та ще двоє пілотів зі взводу ударних безпілотників 24-ї ОМБр імені короля Данила. До перших півнів маємо дістатися точки, з якої пілоти уразять дві цілі. Перша — антена, що управляє комплексом "Муром-С", системою камер відеоспостереження. Друга ціль — російський командно-спостережний пункт, біля якого постійно крутяться окупанти.

Наелектризоване повітря та часті звуки вибухів заставляють серце битися, як молот. Влітаємо на джипі в розтрощений ангар, хапаємо з задніх сидінь рюкзаки й біжимо до підвалу, зігнувшись під вагою бронежилетів. Під ногами хрустять шматки асфальту. Минаємо залиті водою вирви й опиняємося перед дверима, майстерно замаскованими різним мотлохом. Видихаю тільки тоді, коли опиняюся в тьмяному коридорі.

"Апостол", сержант 1-го батальйону оперативного призначення бригади Нацгвардії "Рубіж", погодився вирватися з передової на кілька годин, щоб розповісти ТЕКСТАМ про один із найдраматичніших моментів свого життя: як він з побратимами потрапив у російське оточення та виходив з нього.

Уперше я почув про цю лікарню взимку. Мені розповіли про операції в темному підвалі, над яким вирувало вогняне цунамі, про нищівні авіаудари по корпусах і полювання на медиків. Ізюмська лікарня Піщанської Богоматері вистояла, ніхто з персоналу не загинув. Я повернувся в Ізюм, щоб познайомитися з лікарями-відчайдухами, які пережили смертоносну весну 2022-го.

Масштаби цієї біди важко уявити. При думці про те, що Україна — найбільш замінована країна у світі, стає погано. Уже є сотні жертв мін і вибухівки, якою триклята війна нафарширувала наші землі. На Харківщині, в Донецькій та Херсонській областях ситуація майже катастрофічна.Фото: Станіслав Стрілець, Вольфанг Шванг.

Загін поліції "Білі янголи" було спеціально створено на Донеччині для евакуації цивільних. Нині він діє в багатьох містах і вже став легендарним. Ми рушаємо з ним у Красногорівку. Але щоб когось вивезти, спершу його чи її потрібно вмовити.

На звільнені території повернулась українська держава. Але ці території — відкрита рана, яка ще й не починала гоїтися.Запитую місцевого жителя Анатолія, як змінилося ставлення до України за останній рік. Він бере театральну паузу й починає з того, що до війни взагалі не цікавився політикою. А після окупації однозначно ідентифікує себе з Україною. Каже, що ледь не плакав від щастя, коли побачив у місті українських військових. Україна принесла з собою хоч якийсь порядок.

Уже другий тиждень я працюю в Харкові з американським фоторепортером. Робота йде важко, путнього матеріалу як кіт наплакав. Ми знімали героїчний збір урожаю під Ізюмом, рейд СБУ із затримання колаборантів і виїзд з саперами на розмінування, але наш редактор не задоволений.Фото: Станіслав Стрілець і Вольфанг Шванг