Значна частина української інтелігенції має печерні погляди та сповідує національно забарвлену соцреалістичну естетику. Мракобісся (пост)совкових громадян – штука давно відома, а от настільки демонстративне піднесення раболіпства, вже навіть не виправдання, а саме апологія,- це вже новенька тенденція. Тема Шевченківської премії – здавалось би, давно мертва, нецікава – досить несподівано ожила та повернулася в український інформаційний простір. Автор: Олег Коцарев

З чим асоціюється Галичина 1920х-1930х років? З ОУН, пацифікацією, греко-католицькими панотцями, з народними традиціями, або вже з батярами та львівськими кнайпами. Але окрім всього цього, у довоєнній Галичині буяло багате літературне життя. Зокрема й україномовне. Були українські літературні клуби, журнали, богемні тусовки. Були чудові повісті і оповідання. І було, зокрема, багато талановитих жінок-письменниць. В богемну Галчичину 30-х поринув: Євген Лакінський

Фільм Валентина Васяновича «Звичайна справа» демонструється у кінотеатрах. Герой якого лікар-психотерапевт втомлюється від себе і від людей, які його оточують. Зрештою, здається немає нічого простішого як сісти під кінотеатром і фільмувати на камеру звичайного українського обивателя - середньої статури, середнього зросту, з середнім животиком, вічно похнюпленим обличчям і у сірій куртці. Невже українським режисерам поки що немає чого сказати? Автор: Вікторія Хоменко