Затяті кіномани і просто небайдужі до українського кіно давно прагнули побачити на великому екрані те, що можна назвати суто українським мистецьким дивом. Іллєнко з фільмом "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" довів, що здатний робити кіно міні-мікро бюджетах, і не просто якусь там «арт-хаузну відрижку», а справжню сімейно-романтичну драму – фільм, який, попри дрібні кіноляпи все ж таки дивишся з неабияким натхненням. Перші тижні на сеанс у столичних кінотеатрах потрапити було важко. Автор: Дмитро Рибаков

Хоч сайт Slovnyk_net не входив до переліку найбільш популярних ресурсів українського інтернету, зате до числа найбільш корисних сайтів він належав напевно. Що цілком зрозуміло – час від часу в кожного з нас виникає потреба подивитися в словнику правопис того чи іншого слова, приклади його вживання, парадигму (набір словозмінних форм) тощо. slovnyk.net протягом чотирьох років свого існування був єдиним повноцінним лексикографічним сайтом в Україні. Так тривало до осені 2010 року. Автор: Сергій Лук'янчук

Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича напевно розчарує тих, хто сподівався від нього художньої прози в прямому розумінні цього словосполучення, чогось сюжетного типу «Рекреацій», «Московіади». Цей твір – радше «постмодерна» суміш прози з есеїстикою або її замінник, децентрований збірник географічних вражень, сюжетів, настроїв, спогадів. І не без самоповторювання (згадаймо «Таємницю»). Книжка, вихід якої обіцяли кожного Львівського форуму видавців, нарешті, з 11.11.2011 продається по 111 гривень. Читав: Олег Коцарев

Якщо в прозовому письмі Андрій Курков постає персонажем виразно російської культури, не лише мовою, а й алюзіями, контекстом, бекграундом, то в есеях, нарисах і т.п. письменник уже беззаперечний представник України, який оперує суто українськими категоріями. У цьому сенсі читання Куркова може бути корисним для тих культурних україномовних людей, хто має бажання зрозуміти своїх російськомовних і російськокультурних колег. Автор: Олег Коцарев

Вчора закінчився новий столичний книжковий ярмарок під досить звучною назвою «Книжковий Арсенал». Як нескладно здогадатися, проходив він у Мистецькому арсеналі. Чи не єдиному прохолодному місці Києва у ці дні. Властиво, це був і ярмарок, і фестиваль, і виставка. У найбільшій частині Арсеналу продавалися книжки, а в одному місці навіть автомобілі від спонсорів. Видавництв було представлено не так, щоб дуже багато, але майже всі найактивніші. Та питання чому в Києві ніяк не з'явиться і фестивалю, і виставки львівського масштабу продовжує висіти в повітрі, хоча видавці говорили про гарні продажі книжок. А ідея Ющенка перетворити заводське приміщення в культурний центр виявилася вдалою. По книжки ходив: Олег Коцарев

Цей серіал з тих, які можна або обожнювати, або ненавидіти. Відповідно, всі, хто його хоч раз дивився, чи «залипають» на ньому, очікуючи кожної нової серії, як свята, або навіть не хочуть про нього чути. Я відношуся до перших, тому що вважаю, що «Південний парк» - це енциклопедія сатири, причому не тільки на американське суспільство, але і на всі суспільства, взяті разом. Бо в принципі людина скрізь однакова. Чи дивно, що в «Південному парку» можна знайти масу паралелей із сучасною Україною. На робочому місці дивився мульфільм: Антон Зікора

У нашій постколоніальній культурі домінує неписане правило: все українське треба хвалити. Наші літератори, критики співають одне одному осанну на тій простій підставі, що створене українською не може бути поганим. А брак конкуренції і «зубатої» критики псує молодих і робить забронзовілими досвідчених літераторів. Якось вже в нас так склалося, що сказати слово проти української книжки, а тим більше такого метра як Ліна Василівна – це означає стати на бік українофобів, критикувати не конкретний твір, а цілу культуру, а з нею й націю. Виходить собі дорожче. Автор: Костянтин Возвдиженський