Більшості російських лібералів складно уявити Чечню чи Дагестан як окремі держави, а ситуація з Україною ще складніша. Ідея єдності російського народу, яка говорить, що українці, білоруси і росіяни — це одна нація, незважаючи на всі культурні та етнологічні відмінності, є панівною серед ліберальних політиків держави. Але чому?

Без примусової мобілізації фронт може посипатися, а Україна програти війну і втратити значну частину територій і людей, а то й узагалі зникнути. Тоді тим, хто не хоче воювати сьогодні в українській армії, доведеться потім воювати в окупаційній. Здавалося б, екзистенційна загроза, про яку багато сьогодні говорять, мала б вплинути на ставлення до мобілізації і збільшити кількість охочих захищати Батьківщину, але ні. Натомість у суспільстві зростають напруженість і взаємна ненависть, яку активно роздмухує російська пропаганда. Як це змінити?

Україна не може так розкидатися людьми, як Росія. Здається, це загальновідома істина. І хоча її постійно повторюють керівники держави й ЗСУ, на практиці дотримуються далеко не всі. Одне зі свідчень — звільнення командувача Об’єднаних сил ЗСУ Юрія Содоля, який, попри давні звинувачення в нехтуванні людськими життями, стрімко робив військову кар’єру. Але як уникнути невиправданих смертей на фронті?

Вдосконалення навичок інструментів штучного інтелекту (ШІ) в когось викликає захват, у когось паніку, а в багатьох питання, що саме і як швидко змінюватиметься у світі у зв’язку з розвитком цих технологій.

Уявімо, що в структурі МО чи Генштабу є люди, які відповідають за пошук і швидке впровадження в ЗСУ рішень, що бережуть життя, збільшують потенціал наших військ і взагалі реагують на поточні виклики. Отже, що вони мають зробити, коли бачать, що ворог нарощує використання дронів (а це стало видно минулої осені)?

Важливо: ми програємо Росії в стратегічній адаптації. Про це влучно написав генерал Мік Раян: “Хоча Україна досі легше експериментує на полі бою, проте в неї великі проблеми з тим, щоб систематизувати отримані уроки й поширити на всі Збройні сили. Водночас Росія повільніше вчиться через … більш централізовану філософію управління, однак, коли вони чогось навчилися, вони швидше поширюють це у військах та військовому виробництві” (докладніше читайте тут: У чому полягає адаптаційна перевага Росії та як її усунути: ґрунтовний розбір Міка Раяна).Якщо не звертати на це уваги й швидко не змінитися, ми програємо війну. Відбувається це передусім через слабкість і некомпетентність державного управління.

Однакові податки на доходи для всіх — передумова здорового бізнес-клімату і базовий елемент справедливості. Порівнюємо українську систему оподаткування для самозайнятих із канадською.Текст і розрахунки: Михайло Петечук

Сили оборони наблизилися до розуміння природи сучасної воєнної операції та час від часу демонструють непогані здобутки. Але спілкування з офіцерами тактичної ланки малює не дуже радісну картину. Загалом війни без втрат бути не може. Але треба пам’ятати, що для фронту втрати — статистика, а для тилу — особисті трагедії тисяч і тисяч родин. До того ж росіян більше, отже, ми їх повинні вбивати ефективніше, ніж вони нас.

Якщо нічого не змінювати, через кілька років в Україні не залишиться звідки черпати нових воїнів, а в Росії залишиться. Тоді ми програємо. Щоб перемогти у війні на виснаження, за кожного нашого воїна має вмирати більш як четверо ворогів. Разом із аналітиками, які залишили Texty.org.ua і пішли служити, ми проаналізували найбільші проблеми ЗСУ та розмірковуємо над способами їх вирішення.

Чиновники бояться мовного питання, тому ніхто нічого не робить у цьому напрямі. У столичних українських школах діти засвоюють українську як пасивну другу мову. Від 1991 року ця ситуація в Києві не змінюється. На перервах діти говорили російською мовою раніше та говорять досі.