40 млн населення вже не буде. Досягти цього можна лише шляхом потужної імміграції, — демограф Лібанова

Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України Елла Лібанова розповіла в інтерв'ю LB.ua про основні демографічні виклики й стратегію їхнього подолання. Texty.org.ua публікують ключові тези науковиці.

Парк відпочинку у Києві, січень 2024. Фото: EPA/UPG
Парк відпочинку у Києві, січень 2024. Фото: EPA/UPG

Україні загрожує депопуляція: 40 млн нас уже не буде або це будуть не українці

На думку директорки Інституту демографії та соціальних досліджень, влада має чесно пояснювати суспільству, що країні сьогодні загрожує депопуляція. І це проблема, яка може стати викликом.

«Нас не буде 40 мільйонів. Тим більше не буде 52, як 1 січня 1993 року. Забудьмо про це. Ми можемо досягти 40 мільйонів населення? Можемо. Але шляхом потужної імміграції. Усі готові до цього? Що до нас приїдуть люди, масово приїдуть, абсолютно з іншою культурою, з іншою релігією, з іншим способом життя? Я не знаю. Не впевнена, що наше населення до цього готове», — зазначає Лібанова.

Чи імміграційно френдлі Україна?

Українці не ксенофоби — це показують дані довоєнних соціологічних досліджень (опісля їх ніхто не робив). Але й не надто толерантні, оскільки ніколи не жили в поліетнічному середовищі, каже соціологиня.

«До війни був моніторинг, який веде Інститут соціології Академії наук, тому є кому підтвердити мої слова. Питання там стояло так: чи схильні ви сприймати людей (там величезний перелік націй, етносів) як члена родини, сусіда, колеги тощо. Готові допустити чи ні? Тож ми не ксенофоби, але й не надто толерантні.

Скажімо, в Україні перед війною ми були згодні допустити два етноси — українців і закордонних українців.

Але ми не тому нетолерантні, що такі народилися. Ми просто ніколи не жили в поліетнічному середовищі. Якби наші діти із садочка жили в такому середовищі, то все було б по-іншому. Але сьогодні ми виходимо з того, що в нас є», — констатує Елла Лібанова.

Вона ще раз підкреслює: якщо говорити про 40 мільйонів населення, треба людям пояснювати, що це будуть не тільки українці.

«Я маю на увазі українську політичну націю, не етнічну. Щоб мене ніхто не звинувачував зараз у націоналізмі», — додає вона.

Чи повернуться українські біженці і скільки

На думку соціологині, з шести мільйонів українців, які виїхали після повномасштабного вторгнення (разом з трудовими мігрантами, які поїхали раніше, — це майже дев’ять мільйонів), повернуться не всі.

«Я це розуміла навіть у перші місяці війни, коли їх опитували просто на кордоні. 90% казали, що повернуться будь-що. Але такого не буває. Просто не буває.

Які б результати опитування мені не клали на стіл, я розумію, що цього бути не може. Моя мрія — щоб повернулася половина. Якщо повернеться половина, це буде чудово», — каже очільниця Інституту демографії.

Як приклад вона наводить війну на Балканах. Там повернулася третина населення, тому половина була б дуже гарним показником для нас, каже Лібанова.

«Якщо ми думаємо, що європейські країни почнуть масово витісняти українців, — не почнуть. Люди добрі, не почнуть. Вони дуже зацікавлені в такій робочій силі.

За даними і німецьких, і польських дослідників, 70% наших жінок, які виїхали, мають вищу освіту. Вдумайтеся — 70%. Лікарі, які поїхали туди, працюють, скажімо, медичними сестрами. Але ж кваліфікація яка в цих медичних сестер? То Європа, котра старіє, буде собі на шкоду виганяти наших людей? Не буде.

Скажіть, будь ласка, чому німці умовою отримання допомоги ставлять вивчення мови? Це неабиякі кошти, неабиякий час. Але вони це роблять. Не можна не розуміти, до чого це все веде. Чому я так погано оцінюю процес, коли з Польщі наші мігранти переїжджають передусім до Німеччини? Тому що ймовірність, що людина повернеться з Польщі, більша, ніж з Німеччини. Коли вона вже приїхала в Німеччину, знайшла там роботу, її дитина вчиться у школі, садочку чи в університеті, а тут усе зруйновано, їй важко повернутися. І кожен день війни працює на те, щоб менше людей повернулося. Вони адаптуються там, поки тут збільшується кількість руйнацій», — каже Елла Лібанова.

Стратегія демографічного розвитку: підтримка сім’ї, міграційний приріст і зміна ставлення до старіння

За словами Елли Лібанової, міжвідомча група за участю науковців, аналітиків, лікарів розробила Стратегію демографічного розвитку до 2040 року. Її обговорюватиме громадськість, далі вона піде по міністерствах і відомствах, вочевидь, зазнає змін. Але сьогодні документ має п’ять стратегічних цілей, серед яких:

● Підвищення народжуваності, підтримка сім’ї. 

● Зниження передчасної смертності, передовсім чоловіків.

● Міграційний приріст.

● Адаптація суспільства до старіння населення.

«Що б ми не робили, питома вага осіб старшого віку зростатиме. І до цього треба готуватися. З одного боку — забезпечувати їм можливість активно і довго жити, заохочувати до цього, щоб вони розуміли, що їм це потрібно і що для цього потрібно.

А з іншого — привчати суспільство, щоби врешті припинило думати, що пенсіонери — це суцільний баласт», — резюмувала директорка Інституту демографії та соціальних досліджень.

населення біженці демографічна криза війна люди

Знак гривні
Знак гривні