"Ми рятуємо 98% пацієнтів": як працюють українські медики на передовій (ФОТО)
Кореспондент The Guardian описав, як працює прифронтовий польовий шпиталь на бахмутському напрямку. ТЕКСТИ переклали найцікавіше з репортажу британського видання.
У польовому госпіталі на східному фронті все було спокійно. Аж ось привезли важкопораненого солдата. Неподалік відстрілявся ворожий міномет, який залишив його з осколковими пораненнями. За лічені секунди бригада медиків взялася за роботу. Операційна розташована в колишній квартирі, яка зараз функціонує як польовий шпиталь.
Непритомного пацієнта переклали на операційний стіл. Він виглядав радше мертвим, ніж живим. Лікарі зробили йому термінове переливання крові та плазми. Один з фельдшерів розрізав його форму. Інший перев'язав ліву ногу. Третій зробив йому укол фентанілу, потужного знеболювального. Пищав кардіомонітор. Ззовні долинали регулярні артилерійські удари. Лінія фронту з росіянами – лише за 5 км.
Через 20 хвилин стан пораненого стабілізувався. Він почав стогнати – добрий знак. Медики поклали його назад на каталку і відвезли на швидкій з імпровізованого медпункту до повністю обладнаного шпиталю. Це була небезпечна подорож, адже російські війська часто обстрілюють дорогу, якою здійснюється евакуація поранених.
"Він втратив дуже багато крові. Ще 30 хвилин – і він би помер, – сказав керівник медичної бригади Денис Шолом. – Зараз він, швидше за все, житиме". "Стабілізаційний пункт" забезпечив виживання солдатів з важкими бойовими пораненнями, достатньо довгий час, щоб вони могли отримати подальше лікування. Лікар додав: "Ми рятуємо 98% наших пацієнтів".
Зазвичай поранені солдати прибувають рано вранці, їх витягують з окопів під покровом темряви
Шолом сказав, що осколки спричинили більшість випадків, які він бачив – "80-85%" – у конфлікті, що характеризується безперервними й жахливими артилерійськими обстрілами з обох сторін. Остання жертва отримала поранення в ногу, живіт і голову. Зазвичай поранені солдати прибувають рано вранці, їх витягують з окопів під покровом темряви, розповів лікар. Загиблих одразу відправляють до моргу.
Він додав, що росіяни часто обстрілюють клініку на першому поверсі. Шолом – дитячий анестезіолог за освітою, 37 років – сказав, що він і хірург продовжуватимуть працювати, коли б не падали бомби, оскільки його колеги сховалися в підвалі. "Я хвилююся за них, – зізнався він і додав: – Іноді доводиться ампутувати. Якщо є найменший шанс врятувати кінцівку, ми відправляємо їх на лікування в інше місце".
Шолом каже, що звик до щоденної бійні. Він і його медперсонал виживають, попиваючи енергетичні напої та викурюючи сигарети під час затишшя в боях. Вони збираються на задимленій сходовій клітці, захищеній бетонними стінами. У зруйнованому місті, де вони базуються, немає ні води, ні електрики. Світло для роботи та Wi-Fi забезпечує генератор. Як він справляється з постійною присутністю смерті? "Біс його знає. Це нормально", – сказав він.
Іван, 30-річний лікар, сказав, що мало шансів, що конфлікт припиниться. "Я б хотів, щоб він закінчився. Але я не думаю, що це станеться". Він сказав, що українці знають, чому вони воюють, і зазначив: "Є різниця між Україною та Росією. Вони – раби, а ми – ні. Раби йдуть туди, куди їм кажуть". Серед його пацієнтів були поранені росіяни. "Ми ставимося до них, як до всіх інших", – пояснив він.
Не всі члени команди професійні лікарі. Євгенія Колесніченко раніше працювала вчителькою релігієзнавства. Вона розповіла, що стала волонтером і медсестрою після того, як її чоловік загинув торік під час боїв у Бахмуті: "Він був важко поранений. Йому не встигли надати медичну допомогу. Тепер я намагаюся рятувати хлопців тут". Вона приїхала до шпиталю два тижні тому. Їй було страшно? "Зовсім ні. Я зосереджена на роботі. Світ мене не цікавить", – каже вона.
Моральний дух українських солдатів виглядає високим
Моральний дух українських солдатів виглядає високим. У перерві між боями під Бахмутом Сергій Крайняк – член медичного підрозділу 5-ї окремої штурмової бригади – сказав, що жодна зі сторін не була близька до перемоги. "Вони не до кінця програли війну. Ми не до кінця її виграли", – розмірковує він. Він додав: "Ми йдемо вперед, але не такими темпами, як хотілося б". Росіяни замінували "все і всюди", що надзвичайно ускладнює просування вперед. "Наші сапери повинні просуватися вперед дюйм за дюймом", – зазначив він.
Він продовжив: "Україна має сильну армію. Але є моменти, коли цього недостатньо". Головною проблемою була нестача постачання - насамперед, боєприпасів і снарядів, а також артилерійських систем середньої дальності та авіації у вигляді літаків F-16. За оцінкою Крайняка, 70% російських солдатів були "ідіотами", а 30% – "професіоналами". "Дурні будуть витріщатися на безпілотник. Якщо ти його почуєш, треба негайно ховатися", – сказав він. За його словами, дощова погода – друг солдата, оскільки вона означає, що безпілотники не можуть літати.
Коментуючи українські втрати, Дмитро Безвербний – актор із Луцька, який зараз служить у п'ятій бригаді – каже, що було важко, коли загинули його друзі. "Ми відчуваємо злість. Серце болить. Але це нас не зупиняє, – сказав він. "Ми знаємо, що вони загинули за Україну, за краще життя для України".
За словами Безвербного, він регулярно спілкується з дружиною та батьками, які хвилюються за нього. Вони намагаються уникати розмов про війну, натомість спілкуються про "нормальне" життя. "Я завжди кажу їм, що все добре", – сказав він. Чи було це правдою? "Не зовсім", – відповів він. На його думку, Росія вторглася в Україну з класично імперських причин. "Росія – це імперія. Для імперії важливо захопити більше території та ресурсів. Вся російська державна система мислить таким чином".
Повернувшись до клініки, лікарі знову розслабилися. Одні скролили телефони, інші дрімали або готували медичне обладнання. На паркетній підлозі лежав кіт. Продовжували лунати обстріли: постійне гуп, гуп, гуп. "Нам потрібні танки й важка броня, стільки, скільки ви можете дати", – сказав Шолом на прощання. "Чим більше ми отримаємо, тим ближче до перемоги. І тоді ми всі зможемо повернутися додому".
