У надії на народне повстання. 100 років тому – останній похід армії УНР

100 років тому, на межі жовтня-листопада 1921 року, з підконтрольних Польщі та Румунії територій кілька груп українських вояків зайшли на територію радянської України, щоб розгромити більшовицькі війська та підняти загальноукраїнське повстання.

Утім, ця спроба зазнала поразки й означила завершення Української революції 1917–1921 років, або Перших визвольних змагань. В історії ця подія відома під назвою Другого зимового походу, чи Листопадового рейду.

Більше про маловідомі аспекти Першого і Другого зимових походів Армії УНР «Історичній свободі» розповів історик Михайло Ковальчук.

Ці походи мають і спільне, і відмінне. Якщо говорити про спільне, то обидва зимові походи, Перший і Другий, вважаються втіленням жертовності й героїзму вояків Армії УНР.

Але при вивченні обставин походів, їхнього детального перебігу в історика неминуче з’являються запитання: а яким взагалі був стратегічний план, які були наміри організаторів як Першого походу, так і Другого?

Перший зимовий похід був наслідком програшу українських армій у боротьбі з російськими білогвардійцями восени 1919 року. Дуже тривалий час і значною мірою сьогодні поразка УНР у цій війні пояснювалася епідемією тифу і чисельною перевагою противника. Звісно, тиф відіграв надзвичайно важливу роль, але те, що ми вже сьогодні знаємо, говорить про те, що першорядну роль у поразках української армії все-таки зіграли грубі прорахунки українського командування.

А щодо чисельності противника, то треба сказати, що практично на всіх етапах цієї війни сили об’єднаних українських армії – Армії УНР і Галицької армії – переважали білогвардійців, причому значно – у кілька разів.

Перебіг бойових подій закінчився втратою територій і тим, що Галицька армія не просто уклала перемир’я, а фактично перейшла на бік денікінських Збройних сил Півдня Росії.

4cac641c-cd54-4d7f-bb52-b48ee124bbbb_w650_r0_s.webp

Симон Петлюра

Негативні наслідки для Другого зимового походу, з надією на повстання проти більшовиків, мало те, що похід готував генерал Тютюнник за наказом Петлюри, але взаємини між ними були не найкращі. Юрко Тютюнник ставився скептично до Симона Петлюри, якого хотів усунути з посади головного отамана. Він бачив себе військовим диктатором України. А Петлюра відповідно ставився до Тютюнника. І обидва діяли начебто спільно, але водночас вони були конкурентами, і обидва це розуміли. Звичайно, ця гра між ними також неминуче уповільнювала підготовку повстання.

До речі, треба сказати, що польська сторона, польські офіцери теж розуміли, що якщо не влітку, то, можливо, варто перенести на весну 1922 року. Але у вересні 1921-го на спільній нараді польських представників з представниками Тютюнника і Петлюри організатори висловилися за проведення походу, який увійшов в історію як Другий зимовий похід. Очевидно, Петлюра робив ставку на популярність свого імені в Україні, а Тютюнник вірив у свій військовий геній. Як ми знаємо, насправді жоден із цих чинників не спрацював.

1.webp

Коли вже сталося те, що сталося, заступник начальника Повстанського штабу Юрко Отмарштейн, який написав розгорнуту доповідь про перебіг Другого походу для Петлюри, назвав дві причин невдачі. Перша – неправильно обраний сезон. Узимку розраховувати на сплеск повстанського руху в принципі недоцільно. Для партизанських дій зима – надзвичайно скрутний час. А друга причина – це те, що українські вояки, які вирушили в цей похід, були надзвичайно погано озброєні. У загоні Тютюнника десь половина бійців мала рушниці. За це дорікають польському військовому відомству, яке замість тисячі рушниць надало лише пів тисячі. Але польське військове відомство витримало певний бій з урядом, який волів взагалі не допустити жодних рейдів чи походів українців.

Очевидно, що час обрали невдало. Вочевидь, погане матеріальне забезпечення бійців та їхня мала чисельність підривали шанси на успіх. У групі Тютюнника було менше від тисячі людей. Це бачили й селяни, і повстанці, і потенційні повстанці.

До речі, полковник Отмарштейн, який повернувся з Другого зимового походу, в доповіді Петлюрі давав поради, як під час наступного рейду десь навесні наступного року щось треба покращити й краще організувати (це ми зараз знаємо, що то була остання збройна спроба Армії УНР).

Але на той час польська сторона остаточно еволюціонувала в бік мирного співіснування з радянською Росією. І ніяких рейдів та походів більше не було.

Детальніше на Радіо Свобода

срср польща історія петлюра

Знак гривні
Знак гривні