Матеріали автора Олесь Кульчинський

Уже за кілька днів після того, як сирійська опозиція відвоювала Дамаск, її перемогу увінчав трагічний символ. Вулицями міста пронесли труну з тілом 47-річного Мазена аль-Гамади. Технар за освітою, цей сирійський адвокат і правозахисник не дожив лише кілька днів до торжества своїх ідей. Його понівечене тіло знайшли в справжнісінькому пеклі, нова назва якого віднедавна облетіла весь світ, — у Седнаї, головній в’язниці Сирії.

— Через Ваших козаків і впала Османська імперія, — нарікав якось турецький «гуру» від історії, професор Галіль Іналджик в одній з розмов з українськими колегами. Він мав на увазі те, що знаючи особливості навігації Чорного моря, українські козаки допомогли Російській імперії завоювати низку міст, серед них і Гаджибей, котрий перетворився на Одесу.

Опис українських курортів радше потребує безладності, ніж упорядкованості. Зрештою, такий вигляд має й увесь наш відпочинковий берег. Та це й непогано, якщо вдуматися. Усе по-рідному, з відтінком анархії, по-домашньому.

Ми знайшли єврейське кладовище на березі Інгулу, відвідали розташований поруч закинутий німецький цвинтар. Степ приховує кістки і надії багатьох. “Отут угорські могили з часу Другої Світової… Там закопали німецьких солдат, чорні археологи люблять приходити сюди… Євреїв, очевидно, розстрілювали на цьому схилі…” – невтомно розповідає Олег за кермом старих «Жигулів». “Молодий чоловіче, ключ до Півдня – один, – пояснює мені інтелігентний літній священник, або, як тут кажуть «батюшка», Микита Чудинович. – Геноцид 1930-1933 років. Усе. Більше анічого”.

“Шоб вы себе понимали, Шевченково (тут сталася трагедія) – это такое богатое село, что там даже отель есть. Там люди такие, что никто не пьет, все только работают”, – розповів мені сивочолий попутник Олєг перед тим, як махнути на прощання рукою. Усі п'ятнадцять тисяч гектарів землі, що їх обробляють фермери в Кілійському районі, спіткала нечувана засуха. Понад половина цих земель засіваєтсья без жодних договрів про оренду і жодних податків.

Ми всі втішаємося карантином, чи то пак його днями, чи то… Тьху! Словом, ви зрозуміли. Ми – це наша тісна сім’я: тато, мама та я. Кожен із нас має що розказати. А мене попросили розпочати. Отже, це – наша спільна історія. Усіх персонажів вигадано. Події взято з реальності.

“Отець небесний ніколи не зробить так, щоб Ви захворіли у храмі. Ви можете захворіти деінде, а в храмі — ніколи”. В Україні другий місяць поспіль триває карантин. Ми приїхали до Святогірської Лаври третього травня — і бачимо, як віряни причащаються з однієї ложки. Іронія в тому, що Зеленський, який зараз пропагує карантин, протягом року свого президентства всіляко демонстрував лояльність до УПЦ МП.

"Коли там отаке куриться, як ото в пеклі, до мене сюди болотні щурі з мишами, ніби потоком, у двір пруть. То чорні щурі. Біди у дворі й у хаті від них — повно. Запитайте пожежників. Коли вони гасять поле, то аж здригаються, бо щурі пищать, коли всі заживо вигоряють, які не встигли від вогню втекти". Кілька тижнів тому Київська міська адміністрація повідомила, що під Києвом горить торф і в столиці очікують на погіршення стану повітря. З яких саме інгредієнтів складається київський смог у довгу безвітряну погоду сказати важко, але домішка диму з торфовищ у ньому точно є.На торф’яники їздив: Олесь Кульчинський

–Побесились вы, суки, в этом Киеве! Да наш Донбасс, бл..дь, вот всю страну кормит! А вы там нихера не делаете! Только митингуете с вашими луценками-тимошенками! Шо они мне, бл..дь, дали?! А?! Сука-бл..дь, пенсию дали, я тебя спрашиваю, а?! – розлючено кричить до мене одна з макіївських бабусь у полинялому ганчірковому халаті у білий горошок. Донбасу, на відміну від помпезно-злиденних Баку, Душанбе і подібних, суттєво пощастило. Він має шанс поступово переймати від інших українських міст західноєвропейську парадигму розвитку.Автор: Олесь Кульчинський

Іноді вночі щось тихо штовхає мене в спину й змушує вештатися нічним містом: щось просити чи запитувати в поодиноких перехожих, пити пиво в дешевих генделях, смалити цигарку за цигаркою на самотніх зупинках тролейбусів та автобусів, оминати псячі зграї й прислухатися до чужих розмов. Дивно, але на початку дві тисячі десятих такі мандри стають дедалі безпечнішими. Час змінюється так блискавично, аж ми самі цього не підозрюємо. Отак якось пізно увечері я виходжу з Теремків, щоб посеред ночі дістатися до Борщагівки по Об’їзній дорозі.Окружною вештався: Олесь Кульчинський