Рубрика «Бульбулятор», або «ніколи хліборобську працю бізнесом не називайте…»
Тільки люди невтаємничені можуть стверджувати, що українське блогерство – явище молоде і прогресивне. Насправді постити і доносити людям інфу «так, як мені заманеться» і «френдити» своїх ближній вміє кожна українська райдержадміністрація. Просто робить це не в Інеті, а в старий дідівський спосіб – через місцеву пресу. Районні видання зараз - це блоги місцевої влади.
Районки Центру і Сходу досліджував: Костянтин ВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ, в рамках проекту "Естетика сучасної України"
До теми незмінності і естетичної концептуальності районних газет ZaUA.org вже звертався раніше. Тож про винятковий стиль і компліментарність місцевої преси повторюватися не буду.
У попередній статті, присвяченій «районкам», автор апелював здебільшого до західноукраїнської преси, характерними рисами є побожність та історичний націоцентризм (звороти типу «лицарі духу українського» чи «з Божої милості» у центральних та східних «районках» трапляються вкрай рідко).
Щодо Центру і Сходу країни, то тамтешня - утримувана з місцевого бюджету - преса має низку відмінностей.
"Славетне радянське минуле"
Завуальовані, а то й прямі апеляції до часів СРСР
На відміну від західного регіону, де згадки про той період носять переважно трагічний відтінок, східні і центральні «районки» - залежно від партійної приналежності місцевої влади та віку авторів (більшість iз яких балансують на межі пенсії) - досить часто нагадують читачеві доби «вістей з полів та орбіти».
Від цілком очікуваних розгорнених нарисів до Дня Перемоги чи 22 червня до несподіваних бородатих анекдотів - як, наприклад, на останній сторінці газети «Ніжинський вісник» у «рубриці «Бульбулятор» (чи мав на увазі ніжинський главред, добираючи назву рубрики, молодіжне сленгове слово на позначення пристрою для колективного вживання марихуани, наразі залишається загадкою):
«На бюро райкому компартії терміново приймають до своїх лав двох грузинів.
Першим до кабінету зайшов Гога.
Задають різні питання. Нічого не знає. Останнє запитання:
-Хто на портреті?
-Батько рідний!
-Добре, молодець! Прийняли
-У приймальні його привітав товариш.
-Ну як?
- Спитали, хто на портреті, відповів – батько рідний.
Запитують іншого:
- Хто на портреті?
Відповідь: - Батько Гоги.»
А ось «Новини Андрущівщини»(Житомирська обл..): «Жінка, яких небагато в країні: колгоспу вожак, депутат, героїня… працею, шаною всіх нас овіяна Любов Андріївна», - таку поетичну автоцитату з далекого 1975-го у стилі радянського акина Сулеймана Стальського пишуть колишні секретарі райкому, які присвятили «шановній Любові Андріївні» цілу шпальту «районки».
Ну й звісно нескінчені оповіді про героїв шахтарської праці у східноукраїнських газетах: «Идёт по улицам города ничем не примечательный человек. С лучистым и тёплым взглядом карих глаз. Не выделяют его ни рост, ни одежда. И только бархат облаков, да золотой закатный луч знают, что волнует и тревожит сердце ветерана, о котором 60—70-е годы прошлого столетия могут определённо сказать: «Это герой нашего времени!». ("Он был, как выпад на рапире", «Стахановское знамя»(с)
Економічний портрет регіону
Хочеш взнати, якою є питома вага малого бізнесу у районі – зверни увагу, де розміщуються оголошення від податкової.
Якщо інформація про єдиний податок і подання декларацій на передовиці – вважай, що дрібне підприємництво тут гегемон (поширене явище для Вінницької, Хмельницької, Кіровоградської та інших центральних областей).
У районах Луганщини дрібний бізнес на останній сторінці, а на першій: «Поздравляем колектив шахты с большой трудовой победой – добычей на-гора 3-х миллионной тонны угля» («Наши Горизонты», Кіровськ).
Передовиця і наступні дві шпальти такої газети цілковито поглинає інформація про шахту-годувальницю, від якої безпосередньо залежить і тепло у місті і стан дитячих садочків і багатьох інших соціальних питань.
Ну а коли регіон цілковито аграрний, то чекайте таких заголовків: "Ніколи хліборобську працю бізнесом не називайте…" («Ніжинський вісник»)
Ще один показник економічного розвитку району - реклама.
Коли серед повідомлень превалюють лікарські препарати – це свідчить про те, газету передплачують здебільшого пенсіонери і ділова активність тут невисока.
Якщо ж рекламують будматеріали – ситуація помітно краща.
Політінформація
Саме цим означенням «доби історичного матеріалізму» варто було б окреслити те, як висвітлюють містечкові газети події національного чи обласного значення.
Тут визначальною категорією є партійна приналежність районного і міського голови.
Ось, наприклад, у місті Коростені, що на Житомирщині, владу вже не перший рік тримають комуністи і регіонали, то ж річниця створення Народного Руху у газеті «Древлянський край» означилася кількома рядками: цитатою з привітльної телеграми Президента на ім’я місцевих рухівських «аксакалів».
«Дацзибао – це круто і цікаво», - таких маоїстських гасел не цураються комуністи з Новомиргорода (Кіровоградська обл.), коли повідомляють місту по своє «ноу-хау»: відроджену радянську традицію настінних газет.
Натомість на Сході у деяких місцевих газетах намітився наступ БЮТу: хроніка діяльності Кабміну, прямі цитати з виступів прем’єра плюс «наїзди» на місцевих регіоналів подекуди стають доброю традицією.
Ну а там, де місцева влада і главреди газет живуть за армійським принципом «поближче до кухні, подалі від начальства», головний герой останніх публікацій – щедрий і усміхнений Сергій Тігіпко.
Свята, конкурси і новітні традиції
Неодмінна риса районної творчості – різноманітні свята, пісенні та спортивні конкурси.
Про це пишуть усі без винятку «районки». Здебільшого супроводжуючи невигадливими заголовками на кшталт «Санепіднагляд – річ серйозна».
Креативом вирізняється хіба що «Новомиргорощина» (Кіровоградська область), яка заздалегідь - з передовиці - повідомляє, скільки залишилося до Нового року і Богоявлення (ймовірно, це свято є в місті храмовим).
Якщо різні там дні працівників ветеринарної медицини, торгівлі чи соцкультпобуту – свята дуже локальні, то День Шахтаря, за свідченнями місцевих мешканців, відзначають нерідко з більшим розмахом, ніж День Незалежності.
Заслуженные шахтеры, ветераны, орденоносцы, соль донбасской земли…Солнечный луч предпоследнего летнего утра вызолотил дорогу истинной гвардии рабочего класса – по иному не назовешь этих мужественных и скромных людей…
...После был краткий обмен мнениями, как бы летучий митинг. Горняки, ветераны и городской голова обсудили текущие шахтерские, политические и городские новости. Здесь громко звучали «шахтёрские» песни, трепетали на ветру флаги национальных цветов».
Звернімо увагу: жодного натяку на «развалили страну», навпаки: «трепетали на ветру флаги национальных цветов».
«Жахи на подвір’ї»
Як і кожна газета, «районка» не може обійтися без кримінальної хронічки.
B центральноукраїнських регіонах вона здебільшого обмежується статичними «постами» райвідділу міліції або моторошними нарисами про побутове насильство а-ля «Жахи на подвір’ї».
А от в донбаських газетах повідомлень про кримінал на порядок більше, при чому нерідко із сортуванням: на дрібні крадіжки брухту і відвертий розбій. Ну й, звісно, очікувана кореляція: що депресивніший в економічному сенсі район, то більше повідомлень від правоохоронних органів.
Загалом переглядання «районок» справді нагадує мандри блогосферою – один і той же відрив від реальності і постійна потреба розшифруоввати, хто ж насправді стоїть за ніком чи безликим формулюванням «районна рада».
