Блог з окупованого Луганська: як перетинають кордон вантажі, а як люди. +Коментар прикордонників
Возити вантажі та людей справа, може, і не швидка, але зараз - досить прибуткова, пише у своєму блозі для ВВС Яна Вікторіва з окупованого Луганська
Як мандрують вантажі
Мені знадобилося на початку 2015 року дещо ввезти з контрольованої українською владою території до Луганська. Жодна система офіційних перевезень на той момент вже не працювала. Це був лютий 2015 року.
Знайшла в інтернеті приватника, який за 300 грн забрав за вказаною адресою в Сєвєродонецьку і привіз мій цінний вантаж до Луганська.
Зручно було те, що мій перевізник сам забрав ящик за вказаною адресою. Під час ввезення він запакував мій вантаж з ящика в картату сумку, щоб те, що він перевозить, виглядало особистими речами. А у мене там були заховані гроші...
На щастя, ніхто нічого не знайшов, і щасливий вантаж з Казахстану через Київ і Сєвєродонецьк знайшов мене в Луганську із купюрами, захованими в пачці чаю.
Виїхати з Луганська можна, але наскільки комфортно?
Як мандрують люди: матюки, погрози, полон, доба на кордоні
Возити вантажі та людей справа, може, і не швидка, але зараз - досить прибуткова. Колись мені треба було дістатися з "республіки" до Слов'янська. Їхала досить легковажно, даючи собі 14 годин на дорогу, дуже округливши час у дорозі за моїми довоєнним уявленням. До війни відрядження були обов'язковим атрибутом моєї роботи.
Коштувала ця поїздка 600 грн в один бік і тільки до Сєвєродонецька. Власне, 400 грн дорога плюс 200 грн у паспорті на українському кордоні, щоб не оформляли справу про його нелегальний перетин.
Їхала легковою машиною. Водій, судячи з усього, з невеликих начальників у довоєнному минулому. Дуже охайний і дуже хвацький. Слизький тип, який починав рухатися за першої ж нагоди з можливістю заробітку.
Я провела в його машині 26 годин. Пройшла з ним всі блокпости і кордони (їхали через Росію). Машина - заповнена передачами за гроші, але з якою ж легкістю мій водій проходив всі пости і кордони! Посмішка, жарт, питання на питання, обтічна, але повна щирості відповідь, привітність і досконала безпосередність.
Але він ні на крок не випереджав вказівок. Не просять - не поспішає відкривати багажник. Попросили - відкрив, але не показує вмісту, доки не попросять показати. І всі блокпости і кордони з легкістю віртуоза пройдені.
Чіткі інструкції нам, пасажирам, у дорозі. Чіткі рекомендації: хто ми, куди і звідки. Великі міста не називати. Оптимально - невеликі, не на слуху. Якщо запитають в Україні, ми весь час жили в Росії, у родичів.
Ми їхали 26 годин, з яких 16 стояли на кордоні "республіки". Я виявилася не готова до цього полону у 26 годин дороги. Я запізнилася до свого пункту призначення, втомилася, була морально і фізично розчавлена. Але це була чиста легкова машина, відносний комфорт у дорозі, хоча і повна байдужість водія до пасажирів. Ми були випадковим попутникам на шляху до бажаної суми.
Назад я їхала автобусом, повним людьми з величезними сумками. Всі вони - пенсіонери, які їздили у вояж за українською пенсією. Розбитий автобус, повен старих людей, сумок, вузлів, запаху їжі та повна відсутність місць. Бійка за місця: "Я перший підійшов". Потім боязкі прохання зробити санітарну зупинку. Водій був місцевий, із Сєвєродонецька, зупинився, але прямо там же, в центрі якогось населеного пункту. Хтось зайшов за автобус, хтось не наважився вийти - було ще світло.
Це була дорога трьома автобусами: по Україні, по Росії і по "республіці". Три відрізки, за кожен з яких відповідав інший водій. Всього 14 годин дороги - вдвічі менше за дорогу туди.
В автобусі по Росії мені і ще чотирьом пасажирам місця не вистачило. Я їхала на відкидному кріслі екскурсовода, решта - на підлозі біля ніг пасажирів. Час - глибока ніч. На крики "Поверніть гроші" водій резонно відповів: "Ви не мені їх давали, а в Сєвєродонецьку - там і питайте". Ніч, йде дощ, Росія... Тому їхали з черепашою швидкістю, як вийде.
Окремі враження - сумки пасажирів: банани, м'ясо, ліки, майонез, чай. Взаємна ненависть і бійка за місця. На одній із зупинок сумку одного з пасажирів викинули, бо вона зайняла прохід. Мат, погрози...
Старий сказав на російському кордоні: "Заксенхаузен" (назва концентраційного табору. - Ред.), після різких команд: "Наступний! Не заступати за бордюр!"
Відчуття залишилися вкрай важкі від усього цього. На кордоні між Росією і Україною в досвітніх сутінках я зустріла свою колишню начальницю з колишнього довоєнного життя - вона поверталася з Харкова. За її словами, вона їхала значно краще, але її місце було під люком, і на неї зверху крапав дощ. Це була дрібниця.
Ми разом потягли мої пакети через кордон - сало, сіль для посудомийної машини, ліки. Після моїх трьох пересадок я виглядала не дуже: розірвані колготки, бруд, ручки пакетів обірвалися.
Вже в "республіці" нас підібрав водій моєї колишньої начальниці. І це був найкращий відрізок моєї подорожі, щоправда, і найкоротший. Але після цього я зареклася їхати кудись.
Не готова я до таких ось випробувань витривалості, щоб 16 годин стояти на кордоні і дивитися, як піднімається шлагбаум, пропускаючи на одну машину з черги чотири-п'ять "пільгових" машин: з дітьми, з членами "уряду", інвалідів... Або тих, хто платив. Водій пропонував нам такий варіант. Хоча, кажуть, що час, проведений у дорозі, не зараховується в життя.
Коментар Державної прикордонної служби ВВС Україна
Державна прикордонна служба проводить активну роботу з протидії корупційним проявам серед персоналу. В цьому напрямку значно посилено роботу підрозділів внутрішньої та власної безпеки держприкордонслужби. Здійснюється тісна взаємодія з іншими правоохоронними органами по виявленню корупціонерів.
Однак хочемо наголосити, що у разі вимагання від громадян неправомірної вигоди повідомляти про всі ці факти адміністрації державної прикордонної служби. А також звертаємося до громадян – не провокувати прикордонників, пропонуючи їм кошти за перетин кордону, адже за це передбачена кримінальна відповідальність.
