Франкфурте Альґемайне: Україна має бути в НАТО
Альянс хотів йти назустріч Росії. Але Росія не прийняла поданої руки, натомість показала свій кулак. Під час кримської кризи стало зрозуміло, що стратегія НАТО провалилась.
Автор Томас Ґутшкер, Франкфурте Альґемайне
Канцлер виступала перед найважливішими офіцерами бундесверу. Навіть генеральний секретар НАТО присутній. Мова зайшла про Грузію та Україну. Тоді прозвучало зауваження підсилене додатком, що його треба сприймати "цілком серйозно", а саме: "Країни, які втягнені в регіональні чи внутрішні конфлікти, з моєї точки зору не можуть бути членами НАТО." Березень 2008-го - це був смертельний постріл по намаганнях Тбілісі та Києва розпочати формальний процес прийому в євроатлантичний союз. Уряд США, тоді ще під керівництвом Дж.Буша, вже пообіцяв це обом державам. Однак Берлін залишався непохитним. Три тижні пізніше НАТО погодилось запропонувати Грузії та Україні лише принципову можливість стати членом.
Сьогодні треба пригадати собі ті дні. Оскільки саме тоді були закладені слабкості нової політики відносно Росії: НАТО припинило розширення на схід. Альянс прийняв російську концепцію зони впливу, відводячи при цьому для України роль буферної держави між Сходом та Заходом. Всі німецькі політики, що визначали зовнішню політику, дотримувались цієї лінії. Це здавалось цілком зручним: Росія страждала від втрати своєї величі, а обидві держави на березі Чорного моря мали достатньо роботи щодо внутрішніх конфліктів. Хто хотів тоді підливати олії у вогонь можливим вступом до НАТО?
Захід дає Москві свободу дій
Шість років по тому мусимо визнати: стратегія 2008-го року провалилась з тріском, кровопролиттям та втратами. Лише кілька місяців після саміту НАТО 2008-го року Росія спровокувала війну з Грузією. Росія її не починала, однак вдало її використала і добилась того, щоб розколоти країну.
Москва тестувала готовність Заходу і зрозуміла: Захід дає їй свободу дій. Так Путін трактує цей сигнал і Україна зараз відчуває це на собі. Він не створював кризу, він просто використав хаос у Києві для того, щоб напасти. Цього разу йдеться навіть про щось більше: Крим не буде країною-зомбі як Південна Осетія, а стане суб'єктом Російської Федерації - саме для цього проводиться референдум цієї неділі. Вперше після падіння СССР Росія знову розширює свою територію.
Для багатьох на Заході це важкий удар. Вони хочуть подати Росії руку і відчувають, що у відповідь Росія простягає кулак. Путін не дотримувався правил гри. А чому мав би? У його світі сила не базується на дотриманні правил гри. Все якраз навпаки, сила диктує правила гри. Для Путіна поведінка НАТО у 2008-му була не кроком назустріч, а слабкістю. Захід відступив перед погрозами Москви. Було б по-дурному не використати цей страх на свою користь.
Україна як жертва стратегії Кремля.
І що ж відбувається після цього? Помилкою НАТО було не нерозширення на схід, а відмова від такого розширення. Ілюзія Заходу полягала в тому, що Україну можна було залишити на себе. Однак вона завжди перебувала під впливом Кремля через газовий кран і через "фінансовий кран".
Багатовекторність політики українського уряду не була відображенням внутрішніх причин, а швидше постійних втручань з боку Москви. Саме в Німеччині політики висловлювались, що Київ може тісніше співпрацювати як з ЄС, так і з Москвою. Насправді, цього не відбувалось, бо Євразійський Союз Путіна - це антипод ЄС. Україна може належати лише до одного з цих утворень.
Отже, жодного подиву не викликає те, що гарячий конфлікт в країні вибухнув саме через це питання. Повалення Януковича було рішенням щодо подальшого напрямку країни на користь Європи. Цього тижня буде підписано політичну частину Угоди про Асоціацію з ЄС. Разом з тим шлях до членства буде довгим і важким. І навіть якщо він приведе до мети за скажімо 15 років, ЄС не зможе гарантувати безпеку та територіальну цілісність України. Це може лише НАТО.
Всі східноєвропейські країни стали членами Альянсу ще до того, як вони вступили в ЄС. Але в Україні ніколи не було більшості щодо вступу в ЄС. Навіть у західних регіонах були певні застереження.
Але це було до повалення Януковича, до анексії Криму, до розгортання російських військ на східних кордонах України. Путін змінив правила гри, але самої гри ще не виграв. Він може приєднати Крим, який ніколи по-справжньому не був прийнятим Україною. Але рештою країни не вдасться так легко маніпулювати, навіть Донбасом.
Німеччина, а також інші нерішучі члени НАТО - в першу чергу Франція - мусять прийняти нову дійсність. Вони тепер не глядачі, а дійові особи у боротьбі за майбутнє України. Якщо вона повторно спробує вступити в НАТО, не можна її вдруге відштовхнути.
