Мирослав Маринович: Якщо лише скинути цю владу, а не змінити систему і не змінитися самим – результат буде невтішний
Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету у Львові, член-засновник Української Гельсинської групи, у своїй промові до учасників Національного круглого столу. який відбувся на початку квітня, гостро розкритикував діючу владу та закликав суспільство до самоорганізації.
Нижче приведено скорочений варіант його промови.
Головна причина негараздів прихована в нас самих, в духовній кризі, яка роз’їдає наше суспільство. Першоджерело суспільних негараздів – не матеріальна, а духовна убогість! Єднання суспільства навколо духовних ідеалів, громадська самоорганізація та взаємна підтримка – найкращий захист в умовах політичних та економічних криз.
Хай же перелічені тези будуть тими дороговказами, від яких ми не сміємо відступити.
Тому я, – людина, абсолютно переконана в приматові духу, – звертаюся до всіх нас: не даймо втягнути себе в новий політичний проект – хай як завгодно привабливий! За нинішнього стану людського духу ми спотворимо навіть найкращі задуми. Треба подякувати пану Олегові Романчуку, що він нагадав нам мудре правило Котарбінського: «Кожна добра справа, що задумується в межах порочної системи, рано чи пізно цією системою нейтралізується».
Звідси й завдання для нас – знайти правильне співвідношення між поняттями державної системи, конкретної влади і ціннісної основи суспільства.
Нинішня система лише імітує демократичні зразки, хоч насправді регулюється такими принципами, як право сили, диктат грошей і зневага до гідності людини, які є аморальними за своєю суттю.
Таку систему неможливо удосконалити – її можна лише демонтувати. На її місці має бути збудовано систему, яка гарантуватиме здоровий моральний лад і спроможність суспільства відновлювати його в разі тимчасового пошкодження.
Висновок щодо нинішньої конкретної політичної влади також невтішний: вона суперечить суспільному благові нашого народу і має бути замінена. Легітимність цієї влади зруйнувало те, в чому вона вбачає свою силу, а саме: безконтрольність, безвідповідальність і безкарність.
Влада в демократичній державі належить єдиному суверенові – народу. Будь-яке зловживання отриманим мандатом, зокрема усунення народу від реального впливу на переобрання своїх представників в державних органах, призводить до узурпації влади, що руйнує як право, так і суспільну мораль.
Проте загрози, що йдуть від влади, є лише частиною загальної небезпеки. Нинішня влада – це екстракт тієї отрути, яка накопичилася в нашому суспільному організмі.
Якщо лише скинути цю владу, а не змінити систему і не змінитися самим – результат буде невтішний. Назавтра система породить нового дракона, а суспільні міазми, ніби піт, виділятимуться з наших пор знову.
Тому нам потрібна не стільки політична революція, скільки духовне преображення – спершу «критичної маси» ентузіастів, а тоді й усього суспільства. Формула «духовного преображення» в умовах нинішньої України означає, зокрема, готовність жити чесно самим і привносити мир і Божий лад у суспільство, яке позбавлене єдності та надії. Ця проблема багатовимірна, і я виділю з неї лише кілька важливих моментів, зокрема – проблему духовної єдності.
Духовна єдність народу не є однозначним синонімом його регіональної гомогенності, а розмаїття місцевих особливостей не слід сприймати як ознаку духовного розколу. Розкол – це розрив стосунків, а не наявність структурного розмаїття, яке не виключає гармонії стосунків.
Отож історичні, культурні, ідеологічні, релігійні та інші відмінності серед регіонів України є багатством українського народу – проблемою вони стають лише тоді, коли носії цих відмінностей перестають знати і розуміти одне одного. Це спричиняє брак довіри, яким спритно маніпулюють політичні махінатори.
Брак єдності та взаємна ворожнеча є ахіллесовою п’ятою нашого національного організму. Щоб обірвати ланцюг безконечних політичних маніпуляцій і тим оберегти себе від чергових поразок, суспільство має домовитися про накладання низки добровільних табу.
Так, суспільство має вважати недопустимою пропаганду міжрегіональної ворожнечі та використання цього інструмента в передвиборчих перегонах. Обстоювання своїх регіональних особливостей не має призводити до приниження особливостей інших регіонів. Крім того, будь-яка дискримінація окремих регіонів, зокрема в допущенні до високих посад, має вважатися недопустимою.
Має бути накладено також табу на публічну конфронтацію з питань історичної пам’яті. Духовна єдність України можлива і досяжна, якщо ми пошануємо біль одне одного й довіримось Богові любові та милосердя. Отож, якщо сьогодні ми не можемо порозумітись щодо нашого минулого, хай об’єднає нас майбутнє, яке ми з вами покликані оберегти.
Ясна річ, ці та подібні до них табу мали б бути підкріплені належними законодавчими механізмами. Але оскільки поки що це неможливо – працюймо над тим, щоб народ усвідомив потрібність цих табу.
Згаданий консенсус в умовах регіонального розмаїття буде неможливим так само, як і в політичному житті, доки ми не навчимося не зраджувати одне одного, довіряти одне одному, грати за одними правилами, жертвувати заради спільного блага – іншими словами, спиратися на духовні цінності.
Божим заповідям незчисленна кількість століть, вони сформульовані архаїчною мовою, однак нічого мудрішого, надійнішого і прийнятнішого для всього розмаїття культур людство не придумало: не убий, не кради, не чини перелюбу, не кажи неправду, а найголовніше – люби Бога і ближнього…
Так крок за кроком ми маємо «виліпити» ціннісну матрицю, на якій можна буде формувати новий і здоровий лад. Почнімо ту роботу, яку має довершити все наше суспільство. Бо нова матриця національного життя не має постати внаслідок політичної кон’юнктури чи тиску з боку окремої політичної сили. Має бути почутий голос усіх сегментів суспільства, а головне – має бути почуто голос Бога, який так чітко увиразнив перед нами хибність нашого дотеперішнього шляху.
Я бажаю всім нам успішно попрацювати, а серед іншого – усвідомити одну підступну загрозу: не станьмо маленьким зліпком великого розсвареного суспільства! У кожного з нас у голові – розгорнуті схеми порятунку України, що їх ми пропонуватимемо під час обговорень. Однак будьмо скромними! Наші схеми не будуть варті й шеляга, якщо ми чутимемо лише себе й не осягнемо важливість пропозицій іншого.
Але не забуваймо: ще більше людей «твердо знає», що з цієї ініціативи «нічого не вийде». А ще чимало людей нишком тримає кулаки, щоб вона провалилася. Що ж, станеться усе, як завжди, за Божим планом, але хай думка, що цей план здійснюватиметься через наші рішення, сповнить нас належною мудрістю та відповідальністю!
