Війна в Україні стала війною Трампа, — CNN
Цього тижня російська агресія в Україні стає війною президента США Дональда Трампа, адже спливає встановлений ним дедлайн для Кремля. Про це в матеріалі CNN пише британський журналіст та редактор з міжнародної безпеки Нік Патон Волш. Texty.org.ua наводять переклад колонки.
Володимир Путін розпочав цю війну. Джо Байден її не зупинив. Але, попри всі зусилля уникнути цього, саме цього тижня вторгнення Росії в Україну стало війною президента США Дональда Трампа.
Наймогутніша посада у світі не завжди дає можливість вибору. Трамп змушений реагувати на найбільший конфлікт у Європі з часів Другої світової війни, тому що Сполучені Штати, ще за його попередника, стали ключовим союзником і спонсором України.
Трамп міг би взагалі відмовитися від участі у війні. Але замість цього він вирішив накласти на неї відбиток своєї особистості — спочатку заявами про те, що зможе завершити її за 24 години, а згодом — встановивши новий термін у 100 днів. Потім він спробував вплинути на хід подій через ключові фігури: спочатку зблизившись із президентом Росії, повторюючи його наративи, а згодом — публічно критикуючи президента України Володимира Зеленського в Овальному кабінеті.
Він різко виступив проти союзників по НАТО, вимагаючи, щоб ті більше платили за оборону Європи — і вони погодилися. А потім почався складний і повільний процес дипломатії, який, зрештою, дав дуже незначні результати.
Але саме за останні два тижні рішення Трампа — і його усвідомлення — перетворили це на проблему, за яку він тепер відповідає. Він побачив, що Путін не хоче миру. Він побачив, що Україна терміново потребує зброї, і спробував допомогти, хоч і мляво. Він зробив дивовижний вибір, відповівши на зазвичай ігнороване ядерне брязкання зброєю з боку колишнього президента Росії Дмитра Медведєва жорсткішими ядерними погрозами про розміщення американських атомних підводних човнів ближче до Росії. США перейшли від призупинення військової допомоги Україні до погроз застосуванням ядерної сили проти Росії менш ніж за місяць.
Оскільки цей тиждень добігає кінця, а встановлений Трампом скорочений термін для мирної угоди наближається, він повинен прийняти, мабуть, найважливіше рішення в цьому конфлікті. Чи введе він санкції — вторинні санкції для споживачів російської енергії, — які справді завдадуть шкоди? Чи прийме він той факт, що США та їхнім союзникам, можливо, доведеться пережити невеликий економічний біль, щоб завдати болю іншим?
Застосування серйозних вторинних санкцій проти Індії та Китаю може дестабілізувати глобальний енергетичний ринок. У понеділок Трамп заявив, що підвищить мита на Індію через те, що вона перепродає російську нафту з прибутком, і додав, що її «не хвилює, скільки людей гине від Російської воєнної машини», хоча жодних деталей щодо нових заходів не надав. Індія публічно не дала зрозуміти, чи має намір припинити закупівлю російських енергоресурсів. Китай повністю залежить від російської нафти та газу і просто не може собі дозволити припинити їх купувати.
Щоб уникнути ще одного моменту «TACO» (скорочено від Trump Always Chickens Out — «Трамп завжди відступає»), очільнику Білого дому доведеться спричинити певний дискомфорт — і, ймовірно, самому його відчути у відповідь. Або він може шукати вихід, якщо його запропонують його спеціальному посланнику Стіву Віткоффу під час очікуваного візиту до Москви цього тижня. Трамп, можливо, міг би прийняти двосторонню зустріч із Путіним як знак прогресу до миру. Але навіть це відступництво все одно означало б, що він залишив свій незгладимий слід у війні — що, за словами колишнього держсекретаря США Коліна Павелла щодо Іраку, якщо Сполучені Штати щось зламали, вони за це й відповідають.
Трамп не може одночасно займати обидві позиції. Його природа вимагає бути центром усіх рішень і фокусом уваги в будь-якому питанні. Усі ключові моменти досі оберталися навколо його особистих рішень і примх. І в цьому проявляється головний урок американського президентства.
Трамп не може сам вирішувати, які проблеми є його, а які — можна ігнорувати. Хоч платформа MAGA та концепція «Америка понад усе» і зосереджені на скороченні глобальної ролі Вашингтона, вона не дозволяє Трампу приписувати собі лише успіхи — й уникати відповідальності за поразки. Якщо тільки він не зведе американський вплив у світі до нуля — що несумісно з президентською особистістю, схильною до дій і провокацій, — завжди будуть проблеми, які залишатимуться американськими.
Він каже, що хоче, аби війни закінчилися. Але одного цього недостатньо. Війни не припиняються лише через бажання.
Колишній президент США Барак Обама успадкував війни в Іраку та Афганістані. З першої він швидко вийшов, а в другій — навпаки, наростив військову присутність, що, втім, не дало бажаного результату. Афганістан став війною Обами, хоча він і дістався йому вже у вигляді хаосу. Згодом Трамп отримав цей безлад у спадок і передав своє «швидке рішення» Байдену для реалізації — що завершилося хаотичним крахом у серпні 2021 року, який республіканці активно виставляли як провал демократів.
Трамп стикається з тією ж проблемою — він успадковує кризу. Неможливо просто побажати або вмовити конфлікт завершитися. Самі ті смерті на полі бою, за якими він нібито сумує, уже посіяли біль і руйнування далеко за межами фронту, перетворивши цю війну на екзистенційну боротьбу за виживання — як для Кремля, так і для самої душі українського суспільства.
Українці хочуть жити в мирі, без нічних повітряних тривог. Путін не хоче миру, і натомість його останні максималістські вимоги рівнозначні капітуляції України.
Зрештою, це відображення суворої реальності, що ця війна має розглядатися як війна Трампа. Це визначальний конфлікт його президентства та епохи після 11 вересня. Його результат визначає європейську безпеку та китайську агресивність на наступне десятиліття. Китай це розуміє і потребує перемоги Росії. Європа це розуміє і озброюється, щоб Росія не побачила можливості у слабкості блоку. Чи розуміє це Трамп і чи прийме він незручні, рішучі рішення з наслідками, що випливають, ми дізнаємося протягом наступного тижня.
