Звільнений із полону захисник Маріуполя не зміг знайти родину після обміну: історія Валерія
23-річний Валерій, якого звільнили з полону в межах обміну з Росією, не зустрівся зі своїми родичами. Він народився на нині окупованих територіях, тож не знає, де саме зараз його рідні й кому він міг би зателефонувати.
Про це розповіла журналістка Юлія Суркова, яка була присутня на зустрічі звільнених військових. Далі її репортаж.
Валерій курить сигарету. Першу за три роки. Першу на волі, в Україні.
Захисник Маріуполя потрапив у російський полон, коли йому було 19. Зараз йому 23. Він побував у восьми російських колоніях та тюрмах. Найжорстокішою була Таганрозька. «Найстрашніше місце на світі», — каже 23-річний Валерій, який схуд на 12 кілограмів.
Говорить він чудовою українською.
Мову вивчив у полоні — завдяки іншим полоненим українським військовим. До того був російськомовним. Народився в Запорізькій області, у місті, що зараз окуповане. Валерій навіть не знає, де зараз його мама та родичі. Тому йому нікому подзвонити після звільнення. Тож навіть спілкування з надокучливими журналістами приносить сильні емоції.
«Я зараз розплачусь… Тепер у мене є задача — придумати, про що мріяти, знайти нову мрію. Бо три роки і три місяці я мріяв про одне — вийти на волю», — хлопець стискає в руках пачку цигарок, подарованих матір’ю зниклого безвісти військового.
Валерія гукають кожні дві секунди, закидають фотографіями зниклих та полонених:
— Ви бачили військового з позивним Махно? ССО Покровськ? Був хтось із 36-ї бригади? З вами був хтось із Курського напрямку?
Хлопець здивовано підіймає вгору чорні брови: «З Курського напрямку?»
Ці роки він нічого не чув про успіхи України на полі бою.
До огорожі проривається молода заплакана дівчина. На її плечах — прапор України. «Я просто хочу сказати вам, як я вам вдячна і як ми всіх вас чекали», — сьогодні вона це каже Валерію, та сподівається колись сказати своєму зниклому під Часовим Яром нареченому.
Валерій стримує сльози: «Я вам більше вдячний, ніж ви мені — за такі слова».
Та перш ніж сісти в автобус, просить журналістів передати, що десь в Україні є дівчина на ім’я Руслана. Вони були знайомі до полону. І тепер Валерій хоче, щоб вона знала, що він живий.
