Наскільки критично змінилося життя людей на Херсонщині й Запоріжжі та як вони адаптуються до війни, — дослідження
Центр близькосхідних досліджень опублікував ґрунтовне дослідження "Територіальні громади під час війни: стійкість та безпека в умовах прямої загрози життю", проведене серед жителів Херсонської та Запорізької областей у серпні та вересні 2023 року. Texty.org.ua публікують ключові висновки дослідження.
Війна та демократія
Поміж усіх інших ризиків і трагедій, Україна за час війни опинилася в ситуації перевірки власної демократії на міцність. На сьогодні фіксується загострення чималої кількості проблем, пов’язаних із демократичним розвитком країни, і полярність в оцінках можливості демократичного розвитку країни. Одні й ті самі люди говорять про представників влади та власних сусідів у негативному світлі і водночас демонструють надзвичайну консолідацію за умов прямої загрози життю. Вони очікують розпоряджень від керівництва і водночас стають організаторами та ініціаторами унікальних локальних проєктів порятунку життя людей і творцями сталих форм взаємопідтримки.
"Така ситуація є значним викликом для локальних спільнот та випробуванням для української демократії. Однак навіть за умов війни, централізації влади, згортання місцевого самоврядування, ми все ще говоримо про оцінку якості демократії та демократичних процедур, а не про відсутність демократії як такої", – йдеться у дослідженні.
Безпека людини за умов війни, окупації та техногенної катастрофи
Говорячи про безпеку, учасники дослідження розуміють її в широкому сенсі, відтворюючи ключові аспекти концепту людської безпеки. Однак війна, окупація й техногенна катастрофа, пов’язана з підривом Каховської ГЕС та затопленням територій, спричинили трансформацію пріоритетів у сфері безпеки, а також поглибили розуміння її окремих аспектів.
На перший план виходить захист людського життя, який пов’язується з наявністю укриттів, бомбосховищ та протиповітряної оборони; з налагодженою системою оповіщення про обстріли; правильною інформаційною політикою (яка включає як боротьбу з дезінформацією, так і своєчасне та науково чи експериментально обґрунтоване інформування населення про наявні загрози та протоколи реагування).
Крім базових потреб — доступу до їжі, води, безпечного житла, можливості заробітку та доступу до медичних послуг, учасники наголосили на важливості заходів щодо пом’якшення проблем у сфері психічного здоров’я населення.
Додатковими нюансами в розумінні безпеки став образ «небезпечного простору» — тобто простору, який на багато років вперед залишиться наповненим знаряддями вбивства — мінами, снарядами. Додатковими складовими конструкту людської безпеки стали її звуковий та часовий виміри. Звуковий вимір безпеки був артикульований учасниками дослідження як право на спокійну та безпечну тишу (на противагу небезпечній, яка не є тишею по суті, а лише очікуванням наступного агресивного порушення тиші). Тимчасова тиша не вирішує проблеми безпеки, обмежує людину в усьому — у спілкуванні, відпочинку, заганяє людей у підвали та інші закриті простори, які дають відчуття тимчасового захисту та можливості відновлення сил.
Часовий вимір безпеки є так само важливим, як і її звуковий вимір. Життя в очікуванні обстрілів, життя в підвалах, без можливості підтримувати попередній спосіб життя — це ті втрати, які неможливо компенсувати, так само як неможливо компенсувати втрачене життя через загибель. Часовий вимір безпеки — це в тому числі й часова перспектива, можливість планувати майбутнє. За умов війни життя людей немовби ставиться на паузу, тому йдеться про часові втрати, які стосуються не лише теперішнього, а й майбутнього — це недоотримана освіта, не сплановані життєві стратегії, нереалізовані кар’єрні чи сімейні плани тощо.
Однак найцікавішим моментом у розумінні людської безпеки крізь призму війни й техногенної катастрофи є проблема відновлення попередньої нормальності, звичного способу життя. Тривалий час у заміновані місцевості люди не зможуть ходити по гриби, через підрив Каховської ГЕС люди більше не матимуть доступу до риболовлі (і як до хобі, і як до промислу); не скоро виростуть у затоплених дворах нові плодові дерева, на які тепер бракуватиме води для поливу; ніколи більше не буде старих місць для теплих родинних зустрічей у зруйнованих вщент будинках; ніколи не відновиться фотопам’ять сімей без знищених під час обстрілів фотоархівів. Це розуміння втраченого назавжди майбутнього, яке могло бути, але більше ніколи не станеться.
Стійкість громад та згуртованість суспільства
Після початку повномасштабного вторгнення українське суспільство показало надзвичайний рівень згуртованості та здатності реагувати на виклики війни у лічені години, на відміну від більшості міжнародних гуманітарних організацій, що продемонстрували певну бюрократичну інерцію в реагуванні, а також низку безпекових обмежень, які не дозволяли продовжувати їм гуманітарну діяльність за умов війни.
За умов окупації мешканцям Херсонської та Запорізької областей вдавалося знаходити гібридні форми діяльності, які не дозволяли окупованим територіям повністю вийти з-під юрисдикції української держави. Значну роль тут відігравали бізнес-структури, які працювали з попередніми постачальниками, знаходили нових, намагалися легалізувати свою діяльність відповідно до законодавств обох країн (України та РФ) або працювали нелегально.
Не менш важливими ставали новостворені групи допомоги, які поєднували принципи діяльності державної структури та громадського об’єднання й напрацьовували специфічні процедури відновлення доступу до українських державних сервісів для людей, які опинилися на непідконтрольних українському урядові територіях.
В умовах окупації ці гібридні форми допомагали вижити, однак на майбутнє учасники дослідження розглядають їх як такі, що можуть створювати напруження в суспільстві через кардинально різні досвіди людей і, відповідно, різне ставлення до того, що відбувалося на окупованих територіях.
Ще одним важливим моментом є те, що за катастрофічних умов війни та техногенної катастрофи люди усвідомили механізм роботи, функціональність та стійкість горизонтальних зв’язків — що фактично і було одним із очікуваних результатів децентралізації.
"Стійкість громад та їхня здатність до опору в південноукраїнському контексті має парадоксальний характер. Коли про реформу децентралізації йдеться як про державну політику, а про представників місцевої влади як про складову загальної системи управління державою — люди сприймають і оцінюють ОТГ в негативному ключі, говорять про «нав’язаність» цих реформ, їхню непотрібність, про появу численних припонів, які ускладнюють життя.
Натомість у критичній ситуації соціальної чи/та техногенної катастрофи та сама спільнота (яка на рівні повсякденного мовлення почала говорити про себе як про «громаду») здатна до все більшої консолідації зусиль (одні добрі справи породжують інші), вибудовування горизонтальних взаємодій, високого рівня згуртованості, готовності допомагати іншим, не розраховуючи на вдячність та попри пряму загрозу життю", — йдеться у дослідженні.
З результатами дослідження англійською й українською мовами можна ознайомитися за посиланням.
