Якщо рівні права, то рівні і обов'язки. Чи мають бути відмінності у мобілізації і праві поїздок за кордон між жінками і чоловіками? (Погляд)
Український письменник, перекладач, репортер і працівник ТЕКСТІВ Артем Чапай, який на початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у військо, запропонував поговорити про рівність між чоловіками та жінками в умовах воєнного стану.
"Як для профемініста і тата в декреті (Чапай автор книжки з відповідною назвою – ред.), для мене це б мало визначатися не статтю, а так що 'у кого є діти, сім'я вирішує, хто доглядальник/ця, а де нема – рівність обов'язків, як прав", – написав він. Після дискусії він зазначив, що "жваве обговорення показало, що про це багато хто думає" і виклав своє бачення ситуації. Далі пряма мова.
Звісно, фемінізм – про права жінок. Однак якщо рівні права – то рівні обов'язки. Імхо, в ідеалі в мобілізації, як догляді за дітьми, не повинно бути вказано статі, й людей мають брати на посади, на які б вони хотіли.
Я розумію образу жінок на чоловіків, але саркастичні висловлювання про 'вжарило' пахнуть не рівноправністю, а помстою чи чоловіконенависництвом. Певна частина фемінізму при цьому розчаровує подібно до того, як певна частина західних лівих розчаровує позбавленням українців суб'єктності та зведенням до ролі проксі.
Щодо виїзду за кордон для обох статей: ну так, в ідеалі служити мали б лише добровільно, а решта виїжджати – але ми бачимо, що добровольців не вистачає. Мобілізують у результаті тих, хто не може або не хоче ховатись. І дозвіл решті виїхати означає, що саме ці вже мобілізовані люди стануть кріпаками на невизначений термін без можливості замінити їх на резерв.
Або здати країну зовсім.
З моєї дзвіниці людини з дітьми виглядає так:
Мало б бути вказано можливість виїзду 'одному з партнерів', без вказання статі, задля безпеки неповнолітніх. Нема дітей – резерв, який лишається у країні.
І це теж погано, звісно, бо в ідеалі людина не належить країні, але що робити? Здати країну?
Ці всі питання складні, однак різке обстоювання лише власних виниклих привілеїв чи чужої 'плати за привілей' означатиме кінець країни.
В ідеалі – мобілізація залежно не від статі, а необхідності догляду за дітьми. Я розумію, що то у мене все зводиться до дітей і я можу не помічати інших аспектів. Але мені вбачається різко несправедливим, коли хтось виїхати не може або тим паче без визначеного терміну в армії – а хтось, грубо кажучи, в Іспанії вважає що це ок, бо захищати країну – обов'язок, покладений на інших.
