PR-фірми і консультанти. Чи варто вибачати “колишнім”

Коли в лютому 2022 року перші компанії почали виходити з російського ринку, в західних медіа розпочалася дискусія, чи варто “пробачати” бізнесам їхні “напрацювання”, які вони впродовж десятиліть накопичували, вибудовуючи міць російського бізнесу в Європі. Ідеться, зокрема, про партнерів “Газпрому” й “Росатому” із закупівель газу і ядерного палива, обміну активами, будівництва сховищ, нафтопроводів і атомних електростанцій. А також про лобістів зі сфери PR і державних комунікацій. Адже якщо компанія розірвала відносини з російським ринком або, що частіше — “поставила на паузу”, “заморозила” — то чи не варто очікувати на її повернення в колишнє річище, щойно “ситуація налагодиться” (припиниться війна, буде послаблено чи повністю скасовано санкції тощо)?

У цьому розділі йтиметься про кілька категорій “колишніх”, чиїх представників ми вирішили внести до “Атласу лобістів російського бізнесу”. Це чиновники й політики, які сприяли просуванню мегапроєктів Росії, таких як газопроводи “Північний потік”, на національному й регіональному рівнях, створювали умови для взаємного проникнення бізнесів двох країн (хоча насправді це було потрапляння у залежність від Росії). Також у списку піарні й лобістські компанії, які роками “вели” проєкти Росії як держави і її найбільших підприємств у європейських структурах, просували потрібні наративи та налагоджували потрібні контакти. І йдеться навіть не про суми зароблених грошей, а більше про вплив, який ці рішення мали на подальші політичні та економічні процеси.

“Трубопроводи дружби”

Задля поліпшення двосторонніх відносин і просування власного бізнесу в Європі Росія розвивала численні формати міжрегіональних партнерств, створювала міждержавні бізнес- і культурні форуми та просто ангажувала місцеві еліти до участі у власних проєктах. Звичайно, найяскравішою є мережа лобістів, вибудувана “Газпромом” і його дочірніми компаніями довкола наймасштабнішого проєкту в Європі — будівництва трубопроводів Nord Stream. Мережі підтримки почали формувати ще наприкінці 2000-х, коли лише виникла ідея зробити в Європу прямий газогін: з Ямалу в один з північних портів Німеччини. До проєкту було залучено керівників країн, через чиї води мали пролягати нитки “потоків”, а також керівників земель Німеччини, які безпосередньо мали отримати економічний зиск від роботи трубопроводів, будівництва нових і розширення наявних сховищ.

На зміцнення двосторонніх відносин працювали Німецько-російський форум, Німецько-російський сировинний форум, Асоціація німецько-російської дружби, проєкт Петербурзький діалог, заснований для міжбізнесової комунікації, профільні асоціації Zukunftgaz та WTZ, а також Ostinstitut Wismar, який, попри ширму економічних досліджень, займався просуванням інтересів Росії.

Земля Мекленбург-Передня Померанія стала одним з форпостів Росії в Німеччині: тут регулярно організовували Дні Росії й численні фестивалі, підписували угоди про міжрегіональну співпрацю з “домашнім” регіоном “Газпрому” — Ленінградською областю. Також саме ця земля стала співзасновником “Водневої Ганзейської ліги” — проєкту, який ЗМІ вважають прикриттям для розширення впливу газової галузі, оскільки за кліматично нейтральним “пальним майбутнього” перебуватиме ще велике споживання газу. Нинішня голова землі Мануела Швезіг стала фігуранткою скандалу з “Кліматичним фондом M-V” (Фундація захисту клімату й довкілля, Stiftung Klima- und Umweltschutz MV). Формально організація мала займатися допомогою захисту довкілля, але, по суті, як підозрюють медіа, допомагала обходити санкції компаніям, що брали участь у роботі “Північного потоку”. Зокрема, 20 млн євро до фонду перерахував і “Газпром”, що в німецькій пресі потрактували як прямий хабар Швезіг.

Також на зміцнення двосторонніх контактів працювали “обміни молодих лідерів”. У нещодавньому розслідуванні німецьке видання Correctiv наводить перелік різного рівня німецьких чиновників: від колишнього мера Гамбурга, а нині канцлера Олафа Шольца, до керівників державних компаній і міністерств Німеччини, які радо приймали у своїх організаціях і громадах російські форуми і спонсорські кошти “Газпрому” та його дочірніх бізнесів.

Крім німців, росіяни активно ангажували в роботу австрійських чиновників. В Австрії довгий час діяло Товариство Російсько-Австрійської дружби (Österreichisch-Russische Freundschaftsgesellschaft, ORFG), яке займалося організацією двосторонньої взаємодії, переважно в інтересах великих російських гравців. З ним працювали численні лобісти росіян у цій країні. Австрійський нафтогазовий концерн OMV, ключовий партнер “Газпрому”, попри перебої з постачанням російського газу, не бачить наразі можливості вийти зі спільного з “Газпромом” підприємства з освоєння Південноросійського родовища в Західному Сибіру, яке давно вже не приносить прибутку. Цікаво, що ORFG також фігурує й у матеріалах медіа про скандал із Wirecard (банкрутство концерну призвело до втрати акціонерами щонайменше 20 млрд євро) — один з високих менеджерів Ян Марсалек довгий час був членом товариства, а після краху корпорації, ймовірно, втік і переховується в Росії.

Також системно брали участь у просуванні російського бізнесу та налагодженні відносин з російським урядом італійські місцеві чиновники. Як свідчить злив листування групи російських лобістів Саргіса Мірзаханяна в Європі, який проаналізувала низка розслідувальних редакцій, делегація італійських політиків і бізнесменів на чолі з регіональним законодавцем Стефано Вальдегамбері за гроші росіян відвідувала Крим. В обмін на цю екскурсію російські лобісти хотіли отримати ні багато ні мало — голосування за зменшення або повне скасування санкційного тиску. Зусилля групи Мірзаханяна призвели до того, що італійські регіональні ради Венето, Ломбардії та Лігурії ухвалили резолюції, які закликали припинити санкції проти Росії через її вторгнення в Крим. Регіон Венето, який представляє Вальдегамбері, за аналогією з німецькою землею Мекленбург-Передня Померанія став “форпостом” Росії в Італії.

Зі злитого листування стало відомо, що завданням було також створити додаткове торгове представництво Росії у Венеції “з кримським бюро на знак особливої ​​регіональної дружби та співпраці”. Серед іншого, під час поїздок до Криму обговорювали, наприклад, спільні проєкти італійських і кримських виноробів, для яких італійці мали прочинити експортні ринки Європи. Зокрема задля обходження санкцій заводом “Масандра” італійці навіть були готовими купити його частку.

Під час підготовки до одного з Ялтинських форумів, як стало відомо з листування, Вальдегамбері надіслав Мірзаханяну електронний лист із пропозицією, призначеною для губернатора Криму, “запровадити азартні ігри в Криму за італійським зразком у співпраці з одним із провідних дилерів Італії”.

Кілька років тому шведські ЗМІ опублікували детальний розбір конфлікту інтересів колишнього міністра закордонних справ Швеції Карла Більдта при просуванні дозволів на будівництво “потоків” у територіальних водах Швеції — через наявність зацікавленості в цінних паперах одного з пов’язаних бізнесів). До 2020 року консультував “Газпром” щодо проєкту “Південний потік” експрем’єр Фінляндії Пааво Ліппонен.

Окрім “Газпрому” свої інтереси також активно просував і “Росатом”. У різний час у державного оператора атомної енергетики були контракти на постачання палива, запчастин, будівництво реакторів і обслуговування сховищ у Фінляндії, Угорщині, Франції, Словаччині, Чехії. Відповідно в кожній з цих країн, окрім безпосередньо партнерських організацій, були лобісти російського атома. І “Газпром”, і “Росатом” лобіювали також перегляд європейського законодавства про відновлювальні джерела енергетики, де крім власне “справжніх” “зелених” джерел, “чистими” мали визнати також атомну енергетику і природний газ. Це знизило б темпи переходу на “зелену” енергію, збільшивши постачання цих ресурсів до ЄС, а разом і політичну та економічну залежність від Росії.

PR для диявола

Більшість піар-фірм і консалтингових компаній, які супроводжували російських клієнтів у Євросоюзі, розірвали контракти з клієнтами, вийшли з російського ринку, повністю закрили або передали своїм співробітникам бізнес у Росії під новим, місцевим брендом. Утім для історії важливо зафіксувати, хто і як допомагав налагоджувати впливи росіян у Європі впродовж років після анексії Криму й аж до повномасштабного вторгнення на територію України.

Інформацію про зв’язки з Росією зберігають численні звіти моніторингових і профільних організацій, а також база даних Lobbyfacts, де накопичено відомості про всіх зареєстрованих у європейських структурах лобістів та їхніх клієнтів від початку 2010-х років. Нам вдалось ідентифікувати близько двох десятків PR- та GR-фірм, які займались відбілюванням репутації росіян. Частину з них уже закрили або перейменували. Проте ми залишаємо згадку про них у датасеті, щоб її можна було знайти для повнішої картини про специфічний досвід роботи їхніх колишніх співробітників.

Створення спеціальних сайтів, здійснення тіньових інформаційних кампаній, великих конференцій, відбілювання репутації окремих посадовців і виведення їх з-під санкцій, робота з чиновниками в Європі, замовлення маніпулятивних аналітичних звітів про користь газпромівських проєктів для екології — лише невелика частка того, чим займалася піар-індустрія для росіян у ЄС.

Серед найбільших російських контрактерів у Європі довгий час була компанія G Plus (згодом влилася в іншу фірму, Portland). Вона працювала в інтересах Російської Федерації (яку представляла американська Ketchum), Gazprom Export у Єврокомісії та Європарламенті, субконтракти включали компанії Dimap (Berlin), Reti (Rome), і Portland (London).

Ось як описано типове завдання для піарників GPlus на початку російсько-української війни в одному зі звітів:

“Першим у списку PR викликів є поточна криза в Україні, через що для Росії призупинили членство в G8. Коли криза досягла свого піку у квітні 2014 року, GPlus поширила лист від Путіна у європейській пресі та керівникам країн (переважно з ЄС), залежних від російського газу через Україну, з погрозами припинити постачати газ через країни, якщо вона не почне виплачувати величезний борг. GPlus пояснювали, що «суть Путіна в тому, що Росія платила величезну ціну для стабілізації економіки України та ЄС також має відігравати певну роль»”.

Схожим займалися і скандинавські піарники з Kreab. “Під час Кримської війни московський офіс агентства публікував щомісячний бюлетень санкцій про те, як світові санкції впливають на російські компанії та російську державу…. Вони, серед іншого, пишуть, що «...більшість російських громадян заявляють в опитуванні, що санкції на них істотно не впливають», що російські лідери засуджують каральні санкції ЄС і що санкції та ізоляція означають, що Росія тепер зміцнює свої зв’язки з Китаєм та Іраном, «...країнами, які поділяють критику Росії американської зовнішньої політики»”, — так описує тодішню діяльність фірми шведське видання ETC.

Серед інших інтереси російських компаній просували Brunswick, Fleishman-Hillard, FTI Consulting Belgium, FIPRA International Limited, Kellen Europe, Curtis (Curtis, Mallet-Prevost, Colt & Mosle LLP), EPPA SA, Edelman Public Relations Worldwide, Nove, Acceleration Management Solutions S.A.M., Hudson Sandler, Sass Consulting AG, Hallvarsson & Halvarsson, Rud Pedersen. У переліку клієнтів — Lukoil, RUSAL, Nord Stream 2, “Газпром”, РЖД, “Аэрофлот”, “Росатом”, “Альфа-банк” тощо.

Великим гравцем на консалтинговому ринку для російського державного бізнесу довгий час була компанія McKinsey. За даними Business Insider, компанія від 2010 року просувала російський газ як незамінний для німецької промисловості та отримала за майже півтори сотні проєктів близько 50 млн євро. Ідея ввести Герхарда Шрьодера у наглядові органи російських державних корпорацій також належить консультантам цієї фірми. Компанію згадано в розслідуванні видання Correctiv про організацію російсько-німецьких молодіжних обмінів, які щедро спонсорував російський бізнес задля створення сприятливої атмосфери для просування в ЄС. Нинішній партнер Ніко Раабе фігурує як член наглядової ради Німецько-російського форуму, співзасновник Німецько-Російської асоціації молодих лідерів. Колишній голова McKinsey Deutschland Франк Маттерн також був причетним до організації цих заходів. До того ж McKinsey довгий час консультували також військово-промислову корпорацію “Ростех” і водночас і далі надавали послуги американському уряду, через що торік потрапили під критику американських ЗМІ.

Інший приклад просування наративів — використання європейських наукових інституцій для лобіювання інтересів великого російського бізнесу. Видання Die Zeit наводить приклад Інституту економіки і енергетики в Кельні (ewi Energy Research & Scenarios GmbH), фахівці якого здійснювали лобістські дослідження про важливу роль Nord Stream 2 для економіки та екології Німеччини і Європи, зокрема про потенціал економії 25 млрд євро на горизонті найближчих років завдяки будівництву і введенню в експлуатацію цих трубопроводів і нижчих цін на газ. Цифру тут же підхопили місцеві чиновники, у яких з’явилося більше аргументів для підтримання проєкту, адже це були висновки, підтверджені наукою. Зараз дослідження на сайті інституту вже немає.

Цей огляд дає лише фрагментарну картину того, як влаштовано мережі лобізму інтересів російського бізнесу в Європі. У табличній частині ми лише привідчинили завісу над компаніями й організаціями, які публічно заявляють або заявляли про свій інтерес у цій сфері. Десятки, а можливо, сотні людей, фірм, громадських об’єднань і асоціацій, імовірно, залишилися поза нашою увагою, оскільки їх не згадано у відкритих джерелах. На доповнення до нашого проєкту “Бактерії русского міра” цей матеріал дає можливість скласти комплексне уявлення про інтенсивність і масштаб російського проникнення в європейську економіку та політику.