Російський бізнес в Європі

Станом на березень 2022 року в Європі було зареєстровано майже 31 тис. фірм з російськими бенефіціарними власниками. За даними аналітичної платформи TOM (The Ownership Monitor), 1400 з них контролюють 33 особи, які тоді стали фігурантами міжнародних санкцій. Вартість тільки цих фірм аналітики оцінили в 440 млрд доларів.

Більшість компаній олігархів розташовані в Німеччині, Великій Британії, на Кіпрі, в Нідерландах, Люксембургу й Австрії. Переважно йдеться про реєстрацію бізнесу, а не фізичні активи. Наприклад, через Кіпр іде 17% непрямих зв’язків (тобто росіяни не володіють європейською фірмою безпосередньо), через Німеччину — ще 12%. Для порівняння — через популярний неєвропейський офшор Британські Віргінські острови в Європу заводять лише 2% російської непрямої власності. Так само на Кіпрі було зосереджено найбільше “олігархічних” активів — понад 106 млрд доларів. На другому місці — Люксембург (95 млрд доларів), на третьому — Сполучене Королівство (65 млрд доларів).

У Європі мають свої представництва й дочірні компанії найбільших корпорацій Росії: “Газпром”, “Лукойл”, “Роснефть”, “Росатом”, “Сибур Холдинг”, група “Єврохим”, “Новатек”, “Трубно-металургійна компанія” (ТМК), “Трансмашхолдинг” (ТМХ), “Фосагро”, СУЕК, “Норильск Никель”, “Русал”, “Сбербанк России”, X5 Retail, “Татнефть”, НЛМК та інші. Ми перевірили 100 найбільших компаній Росії з останнього доступного рейтингу (за підсумками 2021 року) й виявили, що щонайменше 42 з них представлено в Європі.

Бізнес росіян в країнах Європи

Окрім торгових представництв і холдингових компаній у зручних юрисдикціях, через які росіяни структурують свої європейські активи, в Європі російський бізнес і держава контролюють нескінченну кількість промислових підприємств, готелів, турфірм і будівельних компаній.

Ось кілька прикладів. Металургійний завод NLMK Clabecq та кілька інших підприємств компанії НЛМК найбагатшого росіянина Володимира Лісіна у Бельгії, Франції, Італії, Данії. За даними ЗМІ, ймовірно, саме завдяки бельгійським заводам (і позиції бельгійського уряду, який переймається долею 1200 працівників у депресивних регіонах) Лісін досі не потрапив під санкції Євросоюзу. Також, згідно з цією самою публікацією, завдяки бельгійським зусиллям поза санкціями поки що перебуває й найбільший російський виробник алмазів — компанія “Алроса”, адже Антверпен є одним зі світових хабів торгівлі цим товаром. Європейський офіс роскомпанії теж перебуває в цьому бельгійському порту. Не під санкціями й завод “Норникелю” у Харьявалті (Фінляндія) (див. нижче). Попри санкції проти власника бізнесу Володимира Потаніна, цей його бізнес не чіпають через лідерські позиції в постачанні нікелю й паладію.

“Лукойл” Вагіфа Алекперова має мережу заправних станцій по всій Європі, нафтохімічні та нафтопереробні заводи в Болгарії й Італії (виставлено на продаж), НПЗ в Румунії та Нідерландах. Зареєстрована в Швейцарії група Андрія Мельниченка EuroChem володіє заводами з виробництва мінеральних добрив у Антверпені (Бельгія) і Кедайняй (Литва), а також часткою в заводі Hispalense de Liquidos у Севільї (Іспанія).

Дочірня компанія “Газпрому” — “Газпромнефть” — володіє 57% акцій сербського нафтового холдингу NIS (Нафтна индустрија Србије), який займається видобутком і переробленням нафти, а також продажем нафтопродуктів на Балканах і в деяких інших країнах. Також “Газпрому” належить 51% газосховища Banatski Dvor і 49% компанії розподільчих мереж Yugorosgaz.

Інша державна компанія — “Росатом” — має чинний проєкт з будівництва атомної електростанції в Угорщині. Зі спільного проєкту у Фінляндії її “попросили” колишні партнери.

Низкою активів, зокрема алюмінієвими підприємствами в Німеччині, Ірландії, Швеції, Італії та часткою в найбільшому будівельному холдингу Strabag (Австрія, має представництва й дочірні фірми по всій Європі), володіє власник En+ та Rusal Олег Дерипаска. За словами акціонерів компанії, російський олігарх утратив доступ до дивідендів будівельного холдингу, проте чи так це насправді — не зрозуміло. Втім, в Австрії в Дерипаски є ще готель Guest, яким він володіє через компанію, зареєстровану на свого двоюрідного брата. Так само заблокованими називають пакети акцій Олексія Мордашова в німецькому туроператорі TUI, частку Вʼячеслава Кантора в польському виробнику міндобрив Grupa Azoty Spółka Akcyjna (див. нижче) й частку Віктора Вексельберга у швейцарському машинобудівному Sulzer. Бізнеси Геннадія Тимченка й Аркадія Ротенберга (разом з відомою Hartwall Areena), а також структури “Яндекса” в Фінляндії взагалі заарештовано через санкції.

Менш відомими активами росіян у Європі є такі підприємства, як завод з виробництва метанолу компанії Metafrax у Австрії, а також найбільший у Словенії сталеливарний холдинг SIJ Group, який належить Андрію Зубицькому.

Більшість активів і далі належать російським олігархам і працюють навіть попри санкції. Проте є й винятки. Наприклад, у січні 2023 року група “Трубна металургійна компанія” Дмитра Пумпянського продала свої активи в Європі (завод у Румунії і збутові підрозділи) сербській інвесткомпанії Hefestos Capital, “Газпром” вийшов з капіталу грецької Prometheus Gas SA, а “Трансмашхолдинг” Андрія Бокарьова продав свої заводи в Угорщині місцевому партнеру. Розподільчі газові мережі компанії Новатек у Польщі ще торік у квітні було передано державі, а цього року — виставлено на продаж.

Тут згадано лише невелику частку компаній у власності росіян, які й далі працюють у Європі. І якщо долю фірм олігархів під санкціями переважно вже визначено — на них чекає зміна власника, — то дрібніший російський бізнес (готелі, гольф-клуби й інші “свічкові заводики”) поки що й далі функціонують і не викликають запитань у ЄС.

Читайте продовження:
Торгпредставництва, почесні консули, ділові ради ⟶