Матеріали автора Інна Гадзинська

У дослідженні про "культуру бідності" в Україні є цікаве спостереження: у нас працівник на підприємстві не знає, чим займається, й не має визначених функцій. Розпитуючи українців про їхню роботу, ми, поміж іншого, намагаємося дізнатися, як організовано роботу в європейських країнах, щоб перенести цей досвід в Україну.

Років 15 тому я замовила на одному сайті швейцарський ножик для батька. Той ножик десь загубився, коли батька не стало. Але компанія, що продала мені цей ножик, всі ці 15 років невпинно надсилає мені листи і смс. Спочатку я їх просто видаляла, потім не раз відписувалась і банила відправника. А буквально днями від них знову прийшов лист про знижки.Мабуть у кожного в житті є свій такий “ножик”. Бо цей приклад – про те, як компанії можуть розпоряджатися персональними даними користувачів.

— Таке враження, що нам не потрібно ні лікуватися, ні одружуватися, ні харчуватися, ні розважатися — нічого не треба. Ніби всі змирилися, що є окрема категорія людей, яким не можна жити, — каже військовослужбовець Сергій Копищик. 

Команда проєкту «Індекс захисту персональних даних 2023» (ГО «Інтерньюз-Україна») спробувала дослідити, як приватний бізнес працює з персональними даними клієнтів в умовах війни, опитавши представників 15 компаній у чотирьох містах, що відгукнулися на пропозицію взяти участь у дослідженні. Серед них - великі і малі компанії, що працюють у сферах роздрібної торгівлі, IT, медіа, транспортних та банківських послуг, виробництва медичного обладнання.

Мелітополь — найбільше українське місто з уцілілою інфраструктурою, яке росіяни захопили в лютому 2022 року та яке досі перебуває окупованим. Важливу роль у становленні окупаційної влади там відіграв місцевий депутат облради Євгеній Балицький. Але на ключові посади росіяни привезли своїх кандидатів — очевидно, щоб бути впевненими в належному виконанні двох головних завдань: упокорення місцевого населення та використання цивільної інфраструктури для потреб російської армії.

П’ять тижнів, тобто 36 днів, від 24 лютого до 31 березня, на пагорбах під Черніговом у селі Новоселівка і поблизу точилися криваві бої. Тут застрягли росіяни, які збиралися взяти Київ за три дні.Спільний проєкт ТЕКСТІВ та газети "Вість" (Чернігів)

Ми дослідили, як упродовж року війни змінювалася площа окупованих російською армією українських територій, якою зброєю та як інтенсивно ворог намагався знищити українські міста й енергосистему, як це вплинуло на рівень освітлення у столиці.

Через велетенський масштаб руйнувань Північну Салтівку нині називають мертвим районом, або мертвим містом — 70% будівель тут пошкоджено чи знищено. Сотні багатоповерхівок розбиті, чорні. Але насправді район живий. Люди й досі живуть там, де, здається, вижити неможливо. Приходять навідувати свої понівечені домівки, ніби хворих родичів. Вивозять якесь майно — і сподіваються колись повернутися.

Дороги – нескінченно довгі та вкрай потрібні. І немає їм ні кінця ні краю. З Києва – на фронт, з фронту – на Львів роздовбаною “тарабайкою” яка їде зі швидкістю 60 км/год. Вокзали, черги, митний контроль, пересадки.Ці подорожі неможливо скасувати, вони є питанням життя і смерті. Малесенькі дітки, які їдуть, обійнявшись з дбайливо загорнутими в іграшкові пелюшечки іграшковими качечками. Поруч бабусі з величезними торбами. Усі їдуть: хтось із розбитого будинку – в нікуди, сподіваючись знайти прихисток, хтось – додому побачити тата й чоловіка після довгої розлуки.

“Тату, я боюсь самольота”, — прошепотіла дворічна Кіра й притулилася до батька. Тієї миті моє серце стислося від болю. Я мріяла, що літак для нашого малятка буде символом подорожей, відпочинку та спокійного й заможного життя. А він став символом жаху.Спільний проєкт ТЕКСТІВ та газети "Вість" (Чернігів)