40 речей, які приніс нам Майдан. Що змінилося за 5 пост-революційних років

1. Зникла вертикаль влади. В епоху Кучми навіть парламентська опозиція де факто існувала за межами легальної державної системи. Опозиціонери боролися з держмашиною, а не з політичними опонентами.

2. Свобода слова. До ідеалу ще далеко, але напередодні виборів ніхто не закриває ток-шоу на телебаченні і не змушує журналістів працювати за темниками. Про тиск на власників ЗМІ теж забули. Головна проблема нині - як подолати вал замовних матеріалів і створити суспільний запит не на говорильню або "театр", а на висвітлення суспільно важливих тем.

3. Чесні вибори. Одне з головних досягнень Майдану – право людей обирати тих політиків, яких вони хочуть. На обох парламентських виборах результати більш-менш вірно відображали настрої суспільства. Ці настрої можуть і не подобатися, але без вільних виборів країна не розвиватиметься.

4. Система зовнішнього незалежного тестування. Це наймаштабніша реформа, котру вдалося здійснити помаранчевим. Міністр освіти Вакарчук не зупиняється на досягнутому і системно реформує освіту. Проти тестування виступали як Тимошенко, так і Партія регіонів. На сьогодні відповідний закон не прийнятий - тож доля цього досягнення цілком залежить від наступного міністра.

5. Розгул популізму. Основні політичні сили звинувачують одна одну в популізмі, але не втрачають нагоди наобіцяти народу золоті гори. Характерно, що поступово настрої суспільства змінюються - і все більше людей чекає системних реформ, доки політики продовжують змагаються в щедрості за державний рахунок.

6. На грані банкрутства опинилися «Нафтогаз України» і «Укрзалізниця» - найбільші державні компанії. Проблеми Нафтобазу виникли через популізм уряду і небажання підвищувати ціни на газ, проблеми в «Укрзалізниці» спричинені корупцією і нездатністю держави підняти ціни на перевезення для металургів.

7. Вилюдніла Партія Регіонів - її лідери почали набагато менше бикувати. Публічно засудили і не взяли у список нардепа Калашникова, який побив журналіста. Щоправда, його помітили знову у виборчому штабі. Та й сам Янукович зривається, нещодавно він погрожував журналісту УП після запитання про маєток "Міжгіря". Лідер ПР заговорив про «сильну Україну».

8. Євро-2012. Чи не на останній хвилі захоплення Заходом Помаранчевою революцією Україна разом із Польщею виборола право провести чемпіонат Європи з футболу. Конкурентом була Італія.

9. Водночас стало зрозуміло, що наші чиновники - вкрай погані управлінці. Навіть величезні фінасові і політичні вигоди не можуть змусити бюрократів і бізнесменів припинити дрібний дерибан і почати працювати ефективно. Підготовка до Євро-2012 постійно на грані зриву.

10. Зріс рівень корупції - це напряму пов'язано із зростанням рівня безкарності. Одразу ж після революції рівень корупції, за даними "Трансперенсі інтернешнл", зменшився, але вже через рік знову почав зростати - і зараз ми на 146 місці зі 180, у компанії з Росією, С'єрра-Леоне, Східним Тімором та Зімбабве. Для порівняння: Грузія за шість постреволюційних років піднялася з 124 на 66 місце, витягнувшись до Хорватії та Кувейту.

11. Значно зросла кількість скандалів, пов’язаних із кримінальними злочинами політиків. Повідомлення про аварії з вини мажорів проходять ледь не щомісяця. Серед депутатів виявилися убивці і підозрювані в педофілії. Цілком можливо, що так було й за Кучми - просто тодішня цензура не сприяла висвітленню цих скандальних питань.

12. Дезорганізація державного апарату. Все частіше губляться документи, порушується порядок проходження паперів інстанціями. Особлива заслуга в цьому - урядування Тимошенко. Своїми метаннями зі сторони в сторону Юлія Володимирівна дезорієнтує чиновників держапарату, не контролює виконання прийнятих рішень, чим створює управлінський хаос. Своєю неорганізованістю лепту вніс і Ющенко.Також не сприяє ефективній роботі держапарату політизація держапарату. З приходом на важливу посаду певного політика все частіше досвідчених чиновників середньої ланки міняють на лояльних до нового начальства нуворишів.

13. Парламент перетворився на цирк. Це наслідок пропорційної виборчої системи, коли партії формують списки, а ми за них голосуємо навіть не уявляючи, хто стане депутатом. Депутати ж - які ніколи в очі не бачили своїх виборців - можуть дозволити собі постійно блокувати трибуну, надувати кульки, вирубувати електроенергію та іншим чином грати у квест у приміщенні парламенту.

14. Повна безвідповідальність і безкарність місцевих органів влади. Вибори місцевих депутатів по закритих партійних списках призвели до абсолютної відірваності народних обранців від місцевої громади. Це при тому, що новий закон про місцеві вибори вважався кроком уперед, бо опозиція ніколи не могла перемогти на місцевих округах представників влади.

15. Пішли на політичну пенсію такі одіозні політики, як Мороз і Вітренко. Те, що їх списали одночасно, глибоко символічно – вони колись були однопартійцями. Мороз, який будував собі імідж "порядного політика", завершив свою політичну кар’єру після того, як зрадив колег з "помаранчевої коаліції". Нагадаємо, що починав він, як лідер «Групи 249» у парламенті УРСР, яка виступала проти незалежності України.

16. Втекли з України найодіозніші персонажі епохи Кучми. Навіть каламбурна Годзилла Юрій Луценко виглядає дещо адекватніше, ніж його кучмівський попередник Білоконь, який обіцяв "Переможе Янукович - будем пить три дні". Бакай, Засуха, Сацюк, Щербань... Хто не втік, той застрелився.

17. Чотири роки живемо по покаліченій Конституції. За нинішніх повноважень президент не може здійснювати реформи. Постійні конфлікти з прем’єром також закладені у чинній Конституції. Нинішній Основний закон написав і просував Медведчук - у надії стати прем’єром при слабкому президенті. Його проект прийняли у грудні 2004 року як компроміс, який відкривав дорогу Ющенку до президентства. Ющенко мав рік повноцінних повноважень президента, потім значна частина перейшла до прем’єра.

18. Зросли (а з початком кризи впали) наші міжнародні кредитні рейтинги. B Україну потекли кредитні гроші - за рік після революції зарплата в Києві зросла втричі. Влада не змогла розумно розпорядитися грошовим потоком, який ішов у країну - кредити витрачалися не на засоби виробництва, а на бездумне споживання населенням, що посилило наслідки світової кризи для України.

19. Вступили до СОТ. Споживачі отримали дешевші імпортні товари, металурги (головні постачальники валюти у країну) полегшили збут своєї продукції. Підприємства інших галузей перевагами СОТ не користуються.

20. Погіршилася військова співпраця із Заходом. Не в останню чергу завдяки зусиллям Росії. Вступ у НАТО так і залишився нереалізованим бажанням - як це не смішно, але основні рухи України до НАТО були зроблені президентом Кучмою і прем'єр-міністром Януковичем до 2004 року.

21. Почався безпрецедентний тиск Росії на Україну. Усі звикли до інформаційної війни, почали говорити про війну політичну - і навіть реальну. Каталізатором стала незалежницька позиція Ющенка. Хоча досвід проросійського Шеварднадзе показує, що з лояльними країнами поводяться ще гірше.

22. Hоворічні газові війни. Газпром більше втрачає, ніж заробляє, але не відступає у прагненні показати Україну "ненадійним партнером".

23. Реформи в армії. Їх так і не завершили через відсутність фінансування - уряд Тимошенко навіть у благополучні економічні роки виділяв на армію мізерні кошти.

24. Українізація історії. Нарешті відкрито - хоч і не завжди долуго - заговорили про УПА, створена комісія з осмислення підручників з історії на чолі з талановитим ученим Наталією Яковенко. Мета - замість пострадянської "історії плачу і поразок" створити нормальний європейський підручник.

25. З’явилися меморіальні комплекси і туристичні місця, котрі трактують історію з проукраїнської точки зору. Пам’ятник жертвам Голодомору і відбудований Батурин, який ще п’ять років тому був глухим селом, особливо вражає. Не варто забувати, що усі історичні моменти, котрі стосувалися україно-російських проблем, до Майдану державою начебто і не помічалися, а про створення відповідних пам’ятників і музеїв узагалі не йшлося.

26. Олігархи почали жертувати гроші не тільки на футбол. І не тільки на проекти Ющенка. Так Пінчук створив Музей сучасного мистецтва і спонсорує український павільйон на Венеційському бієнале, Ахметов крім будівництва стадіону і футболу займається соціальними проектами, Фірташ фінансує Українські студії в Кембріджі

27. Українізація кінематографу. До революції навіть думки не виникало, що усі фільми в українських кінотеатрах демонструватимуться українською. Так звана "постанова Кириленка" (січень 2006 року) оживила українську кіноіндустрію і створило чимало робочих місць для акторів, звукорежисерів та інших пов’язаних із кіно професій. Збільшилась кількість української мови в ефірі радіо і телебачення.

28. Вибух інтернет-спілкування. За 5 років стрімко розвинулися громадянська журналістика і блоги - і якось зовсім забулося, як за часів Кучми держава постійно намагалася контролювати інтернет.

29. Почався процес об'єднання відламів Української Православної церкви. Нарешті наші священники відставили взаємні прокльони і заговорили про необхідність порозуміння.

30. Виявилося, що роль держави у дерусифікації значна, але не визначальна. Збільшення україномовного ефіру, запровадження україномовного дубляжу кінофільмів, розвиток україномовного книговидавництва не збільшило кількість української мови на вулицях. Для подолання наслідків русифікації потрібні значні просвітницькі кампанії за участі громадських організацій і приватного капіталу.

31. Ожила досі мертва Нацкомісія з питань моралі. Остання її маразматична ініціатива - почати реєструвати сайти як ЗМІ. Перед цим Комісія забезпечила піар Україні в усіх світових медіа, заборонивши прокат фільму «Бруно». Деякі британські видання навіть писали, що наші чиновники отримали гроші за таку оригінальну і безкоштовну рекламу фільму у світових ЗМІ.

32. СБУ стала патріотично налаштованою структурою. Сбушники боряться із кримським сепаратизмом, перекривають канали фінансування проросійських організацій, протидіють російській розвідці у Севастополі, знаходять секретні документи ЧФ і навіть пропагують антирадянську і антифашистську боротьбу УПА.

33. Радує патріотичною позицією - практично по всіх питаннях - і наше МЗС. Сподіваємося, новий міністр не змінюватиме курс

34. Помаранчевий колір досі є символом успішного опору владі - по всій планеті. Опозиція Ізраїлю, Мадагаскару, Лівану розмахувала помаранчевими прапорами. За "помаранчевим" сценарієм відбулася революція у Киргизії, на майдан виходили білоруські опозиціонери. Навіть Обома, дещо модифікувавши, використав гасла Ющенка. Нагадаємо: «Так!» і «Вірю! Знаю! Можемо!» трансформувалося «Yes! We can!» (Так! Ми можемо!)

35. Росія злякалася громадянського суспільства. Під впливом нашої революції Кремль почав створювати масу підконтрольних громадських організації і зачиняти філії західних фондів.

36. Інфляція політичних заяв. Опозиційні політики, кожне слово яких за часів Кучми ловили виборці, виявилися банальними пустомелями. Слова Томенка, Луценка, Терьохіна, Турчинова, Тимошенко, Червоненка, Жванії і багатьох інших тепер сприймаються зовсім інакше, ніж до осені 2004 року.

37. Зросла ненависть до держави у суспільстві. Натхненна самодискредитація політичних еліт призвела до того, що суспільство почало ставитися до політиків, чиновників і силовиків із ворожою підозрою. Це ставлення не завжди виправдане.

38. Наметові містечка переслали бути ефективним прийомом політичної боротьби і стали буденністю. В окремих випадках демонстранти стали вдаватися до насильства, щоб привернути увагу ЗМІ - валити паркани, перевертати автомобілі тощо.

39. Виявилося, що в українських виборців відсутня пам'ять. Люди не пам’ятають, що робив чи обіцяв той чи інший політик місяць тому, не кажучи вже про більш довгу ретроспективу. Різниця у словах і діях сприймається як щось нормальне і не викликає відрази до брехливого політика.

40. Громадянське суспільство виявилося не таким потужним, як здавалося відразу після Майдану - ніхто не вимагав у політиків ситемних реформ і змін, не створилося масового руху, який би стежив за цим.

майдан україна політика суспільство