Мета російської пропаганди - посіяти зневіру і параною. ЯК ПРОТИДІЯТИ

Ця доповідь досліджує використання Росією фінансованої державою пропаганди у країнах Центральної та Східної Європи – у період, коли доба інформації швидко перетворюється на добу дезінформації. У той час, поки реакційні автократичні держави на кшталт Росії все ефективніше вживають – і зловживають – інформаційними технологіями, ліберальні демократії пасуть задніх.

На відміну від радянської пропаганди, сучасні російські методи ведення інформаційної війни не займаються грубою рекламою порядку денного Кремля. Натомість вони відкалібровані на те, щоб вносити сум’яття, збивати з пантелику та відволікати. Росія прагне підірвати підтримку в суспільстві євроатлантичних цінностей, або збільшити в такий спосіб власну силу.

Вона експлуатує етнічні, лінгвістичні, регіональні, соціальні та історичні напруги, та просуває антисемітські тези, збільшує їхнє проникнення та створює їм фальшивий образ легітимності. Як наслідок, інформаційна війна посилює геополітичні, економічні та ідеологічні протистояння у регіонах, які є критично важливими для інтересів США – таких, як Балтика на півночі та Чорне Море на півдні.

Це робиться навмисно; Росія вважає, що вона має право на «сіру зону» вздовж її кордонів, територію, де суверенітет інших націй обмежений, і де російські політики та російські компанії мають привілейований економічний та політичний статус. Вона розглядає європейське врегулювання після 1989 року як неприйнятне та тимчасове.

Вона вбачає загрозу у існуванні демократій та відкритих суспільств, бо вони можуть «заразити» Росію цими ідеями. Вона розцінює західні заяви про права людини та верховенство права як умисну оману, наївність чи маячню. Вона має на меті підрив правил багатостороннього безпекового ладу у Європі, який вона вважає несправедливим та нежиттєздатним. У Грузії та Україні Росія довела своє прагнення використовувати також і військову силу для підриву цього безпекового ладу.

Але збройні сили не є єдиною зброєю Росії. Як показує це дослідження, російські пропагандистські зусилля в Європі становлять важливу частину її гібридного підходу до застосування сили. Попри те, що українська криза привернула увагу Заходу до важливості інформаційної кампанії Росії, вона застосовувала дезінформацію задовго до цієї кризі.

За цей час зростала її підступність, інтенсивність, поле дії та вплив. Російські зусилля є ретельно узгодженими, ретельно спрямованими, щедро фінансованими та професійно виконаними. І наразі вони майже не зустрічають ефективного опору.

Хоч Захід має військову та економічну перевагу над Росією, він не має такого ж рівня фокусування та контролю. Західні демократії не мають – і не будуть мати – такої ж влади над ЗМІ, бізнесом та інтелектуалами, яку має Росія.

У той же час політики у США та Європі – які відволіклися на інші проблеми, такі як міграція, економічний неспокій, війни на Середньому Сході, вихід Британії з ЄС та напруга в стосунках з Китаєм – рідко усвідомлюють масштаб та глибину російської загрози. А коли все ж усвідомлюють, то не знають, як їй протидіяти, бо загалом вже забули навики та знання, отримані під час Холодної війни.

Захід скоротив свою інфраструктуру з контрпропаганди, зокрема, закривши інформаційну агенцію США та зменшивши штат робочої групи з активних заходів, яка діяла у еру Холодної війни. Нинішні зусилля з протидії є або неефективними, або ж контрпродуктивними.

Але якщо Європа та Північна Америка не дадуть швидкої відповіді на цей виклик, наслідки можуть бути драматичними. Росія радикально підриває євроатлантичну солідарність і долучається до поширення громадянської незгоди. На кону стоїть спроможність Заходу розв’язувати кризи та гарантувати тривале майбутнє європейського безпекового ладу та ролі Америки як європейської сили.

Загроза

Використання інформаційної війни – або дезінформації - російською владою відрізняється від традиційних форм пропаганди. Її мета – не переконати чи довести, а підірвати та дискредитувати.

Замість того, щоб закликати аудиторію до певних дій, вона відволікає її, викликає пасивність і параною. У самій Росії цей підхід називають «інформаційно-психологічна війна». Її тактика спрямована на дезорганізацію та деморалізацію опонента.

Російська дезінформація поширюється як відкрито – через іномовне телебачення та міжнародну агенцію новин Sputnik International – так і приховано, з використанням номінально незалежних журналістів, експертів та коментаторів (багато з яких не мають легітимності чи статусу будь-де), так само як інтернет-тролів (платних пропагандистів).

Вона діє багатьма мовами і в багатьох регіонах, включно з Європою, Америками та Азією. Втім, це дослідження зосереджене на регіоні Центральної та Східної Європи.

Послання, як лежить в основі, просте: Сполучені Штати задіяні в егоїстичних та безжальних змаганнях за світове панування. І звідси висновок: все, що Росія або інша країна може зробити задля опору цим домаганням, є похвальним та виправданим.

Підвалини євроатлантичної безпеки – включно з розширенням НАТО на колишні комуністичні країни та підтримкою Заходом України – представляються як лицемірство та несправедливість. Країни Східної та Центральної Європи – які зараз стали прикордонними державами західного альянсу – зображують як істерично русофобські маріонетки США, керовані безпринципними елітами, які не дбають про інтереси своїх народів.

Це послання адаптується до конкретних ринків, відрізняється від країни до країни та включає теми як з місцевої, так і з іноземної політики. Кремлівські видання звинувачують фінську владу в викраданні дітей під час спорів, що виникають навколо догляду за дитиною, та боїв за опікунство, які є наслідком розриву фінсько-російських шлюбів.

У Швеції поліція безпеки, Säpo, зауважує, що Росія «заповнила новинний простір дурницями» - як один з компонентів психологічної війни. У Німечччині нещодавня пропагандистська кампанія описувала сексуальний напад (вигаданий) на «Лізу», молоду жінку родом з Росії. У Британії Sputnik International, так звана «агенція новин», висвітлював недоліки Євросоюзу під час нещодавнього референдуму про вихід країни з Євросоюзу.

У Польщі російський месидж полягає в тому, що Захід підриває польські національні цінності. Країни Балтії та Україна змальовуються їхнім власним громадянам як провальні – вражені корупцією, безладом, еміграцією та бідністю – і керовані зловмисними елітами, маріонетками Заходу із фашистськими симпатіями.

У той же самий час Росія погрожує Фінляндії Третьою світовою, а Швеції – «діями у відповідь», якщо якась із цих країн вступить до НАТО, та попереджає Данію, що вона стане ціллю для ядерної зброї, якщо приєднається до протиракетної програми НАТО.

Внутрішні питання в одній країні можуть стати темою іноземної політики в інші. Російська пропаганда у Західній Європі вдало розігрує тему зобов’язань перед «співвітчизниками» на колишніх радянських територіях – термін, який не має чіткого визначення і включає як людей з основною російською мовою так і росіян за етнічним походженням.

Вона фальшиво стверджує, що ці верстви населення страждають від дискримінації чи прямого переслідування через свою етнічну, громадянську або мовну належність.

Кремлівська пропаганда також спростовує та відкидає будь-яку критику на адресу власної поведінки Росії. Всі негативні коментарі щодо Росії подаються або як вигадані, або як несправедливі: наслідок подвійних стандартів, упередження та егоїзму.

Що таке «активні заходи»

Елементом радянського (а тепер російського) інструментарію були так звані «активні заходи» - пряме втручання в політику іншої країни за допомогою прихованих засобів.

Активні заходи можуть включати таке:

- вплив на політику інших урядів;

- підрив довіри до лідерів та державних установ у країні;

- розвал її стосунків з іншими націями;

- дискредитація та послаблення урядових та неурядових опонентів.

Час від часу, розлоге медійне представництво Кремля діє узгоджено з місцевими активістами, або безпосередньо їх фінансуючи (наприклад, у випадку деяких латвійських неурядових організацій), або допомагаючи їм через формальну асоціацію. Деякі місцеві активісти самостійно ідентифікують себе з кремлівськими тезами і дають цим поглядам (начебто) незалежну платформу у своїх власних країнах.

Попри те, що цей інструментарій схожий на той, який використовувався в минулому, підхід є іншим. Сучасна кремлівська пропаганда більше не зосереджується на тезах лівих політичних сил, антиколоніалізму чи боротьби за права трудящих, якими вона опікувалася під час Холодної війни.

І ще менше вона просуває комунізм. Замість цих дуже складних ідеологічних питань постало постмодерністське відкидання усієї ліберальної ідеї західного суспільства. Демократія – це фальш, політики корумповані та сміхотворні.

Це не цілісний месидж, і його тези часто конфліктують. Російська пропаганда підтримує і крайні ліві, і крайні праві рухи, і будь-яку форму протесту в діапазоні між ними.

Єдина спільна якість –це ворожість та недовіра до системи влади. Як вказує фінське дослідження «Туман фальші», «Радянська пропаганда була прив’язана до тез про ідеологічну правоту, натомість сучасний російський варіант можна порівняти з калейдоскопом: світло, що проходить крізь нього, постійно трансформується у множинні версії реальності».

Прихильникам французьких правих надходить контент щодо захисту християнства; посткомуністичним лівим у Німеччини посилають меми, що стсовуються пацифізму та загрози миру зі сторони Америки; Словаччина отримує контент, який розповідає про німецьке панування в Євросоюзі і т.д.

Мета не в тому, щоб переконати всіх споживачів у єдиному, узгодженому наборі змісту. Головна ціль троллінгу – дезорієнтація та маніпуляція громадянською думкою супротивника, та дезорганізація його суспільства.

Приклад: Україна

Методи інформаційної війни Росії проти України стали предметом кількох важливих досліджень. Втім, мало хто систематизував, аналізував та пояснював численні приклади російської пропаганди у хоч якийсь змістовний спосіб. Цей приклад заснований на матеріалах сайту Stopfake.org, онлайнової ініціативи з розвінчання міфів, заснованого викладачами та студентами Києво-Могилянської академії.

Stopfake.org проаналізував, перевірив та спростував понад 500 повідомлень російського телебачення, друкованих та інтернет-ЗМІ, як підконтрольних урядові, так і приватних, а також соціальних мереж. Зібравши ці повідомлення, Stopfake.org поділяє їх на категорії, залежно від тем фейку, форми подання (текст, фото, відео, мем) та цільової аудиторії.

Мета

В Україні Stopfake.org визначив два головні тематичні напрямки, які експлуатує російська дезінформація. Перший представляє протести Євромайдану як заколот, у якому підтримувана Заходом хунта відібрала владу в легітимних правителів України. Ця теза розкривається в ширшому контексті про західний – головним чином американський – таємний план заволодіння світом.

Другий напрямок представляє новий демократичний режим в Україні як «фашистський». Цей подвійний виклад «породив тривогу в країні, сіючи ворожнечу між сегментами українського суспільства та заплутуючи Захід хвилями дезінформації».

На цьому фоні «… підтримувані Росією бойовики та приховані війська здійснювали військові наступи у такому обсязі, щоб українська влада виглядала слабкою». Кінцева мета обох напрямків – дестабілізувати Україну психологічно, і просунути переконання, що ця країна – провальна держава.

За допомогою цього песимістичного погляду на країну Росія сподівається знищити і внутрішню, і міжнародну підтримку реформ, які мають зробити Київ більш незалежним від Москви.

Цільова аудиторія

Пов’язавши про демократичні рухи в Україні з фашизмом та антиросійською, підтримуваною Заходом змовою, Росія сподівається «накрутити» свою домашню аудиторію задля підтримки агресивної зовнішньої політики Росії.

Так само вона сподівається радикалізувати потенційних прихильників у східних та південних областях України, щоб ті підтримували її військову кампанію в цих регіонах. Насамкінець, Росія сподівається дискредитувати українську владу в очах Європи та НАТО.

Крім цього, Кремль шукає доступу до широких кіл нових потенційних прихильників. З цією метою базові тези підкріплені тактикою, яка спрямована на аудиторію, що не дуже цікавиться складними політичними питаннями.

«Цікаві історії», що діють як «пастка для кліків», звинувачували США у поширенні вірусу Зіка та інших хвороб – як зброї для нападу на ворогів. Ці історії просувають ті самі тези: що США планує панувати над світом, чи що український уряд є фашистським – але робить це, орієнтуючись на осіб з іншим освітнім рівнем, або на релігійні аудиторії.

Зміст та організація

Для розуміння російської дезінформації в Україні особливо важливі три наступні тези. Звісно, вони не є взаємно виключними.

Провокація. Поняття «провокація» належить до традиційного репертуару з відволікання уваги. Він експлуатує припущення про існування зовнішньої загрози, яка може проявитися як серія провокацій, спрямованих на стабільність режиму.

Цей термін укорінений у радянській політичній мові, яка засуджувала потенційні критичні заяви, називаючи їх провокаціями чи саботажем у виконанні закордонних агентів чи п’ятої колони.

Цей тип викладу особливо добре пасує до консолідації тез про активний Захід, який провокує пасивну Росію до самозахисту. А отже, динаміка конфлікту ставиться з ніг на голову: нападник перетворюється на жертву, а жертву звинувачують у розв’язанні конфлікту.

Гуманітарна катастрофа. Аби приховати присутність російських військ у регіоні, була задіяна більш тонка схема омани. Теза про «гуманітарну катастрофу» надала зручне прикриття для дій: постачання гуманітарної допомоги та російської зброї в регіон. 5 серпня 2014 року російське МЗС оголосило, що Росія планує організували «міжнародну гуманітарну місію на південний схід України».

До березня 2015 року понад 50 конвоїв, кожен з яких складався з понад 100 вантажівок, перетнули кордон з Україною – нібито доставляючи гуманітарну допомогу місцевим. Насправді, як повідомлялося, вони постачали незаконним військовим формуванням та російським регулярним військам зброю та боєприпаси.

Русофобія. Терміни «антиросійський» та «русофобський» стали частиною офіційного стилю мови в Росії. МЗС Росії засудило демонтаж пам’ятників в Україні й описало це як «варварський русофобський акт».

Український дослідник Олександ Осіпян зазначив, що представлення активістів майдану як антиросійських русофобів було зроблене навмисне, щоб зробити «немислимою будь-яку спробу аналогічних протестів у Росії», і щоб автоматично віднести до зрадників будь-кого, хто виступатиме на підтримку українського Майдану.

Таким чином, у власному російському контексті громадянин, який критично наладнований до офіційної лінії, або висловлює співчуття країнам, що конфліктують з Росією, тепер отримує ярлик «русофоба». Це важливо, бо цей ефект «таврування», створений шляхом постійного вживання політичних гасел, ярликів та кліше, розповсюджується з суто домашньої сфери застосування на зовнішній світ.

Кремлівська кампанія з дезінформації, націлена на Україну, вживає різноманітні техніки. Вона пристосовує свої месиджі до різних аудиторій, чи то в Східній Україні, чи в Західній Європі.

Вона поширює безсоромну дезінформацію, але дбає про те, щоб ця брехня була цікавою та зачіпала емоційно, і пристосовує її під стратегічний виклад, підігнаний під відповідність упередженням та уявленням її аудиторій, поєднуючи український націоналізм з німецьким фашизмом у Росії та заохочуючи антиамериканські та антиєвросоюзівські почуття в Європі.

Щоб зробити цей контент привабливим, Росія готова повністю фабрикувати сюжети, використовуючи фото та відео для забезпечення відповідних потреб. Повний набір медіа, від кінематографу до новин, ток-шоу, друкованих та соціальних ЗМІ задіяний у просуванні офіційних тез Росії.

Рекомендації щодо протидії

1. Систематичний аналіз. Наразі ніхто не здійснює системних зусиль щодо аналізу ефекту російської дезінформації. Хто насправді дивиться телеканал «Раша Тудей»? Де? Як довго? І чому? Так само немає засобів систематичного відслідковування контенту: Як відрізняється месидж Кремля в Німеччині від месиджу в Швеції чи Польщі?

Наші приклади, в поєднанні з зусиллями CEPA щодо виявлення та моніторингу російської пропаганди у частинах Центральної та Східної Європи демонструють різноманітність цілей та повідомлень Росії. Але відсутність цілісної картини обмежує наші здатності відповідати на це у сенсі як кількості, так і якості.

Ми рекомендуємо:

- регулярний, спрямований аналіз обсягу та впливу російської пропаганди;

- більший аналіз медійного середовища Центральної та Східної Європи для виявлення кампаній з дезінформації та розуміння, які саме джерела формують суспільну свідомість;

- моніторинг соціальних ЗМІ, визначення трендів та осіб, які є популярними серед полярних соціальних груп, і яких можна залучити до розбудови довіри.

2. Гарантування якості ЗМІ. Навіть в умовах найсильнішого захисту свободи слова, ЗМІ мають обмеження (наприклад, щодо демонстрування оголених людей), а злочинцям і терористам не дають доступу до трансляцій. Також може регулюватися політична реклама, виправлення помилок та вживання мови ненависті.

Втім, багато «прикордонних» держав ЄС не мають досвіду або слабкі в цьому регулюванні. Міжнародна комісія під егідою Ради Європи або Венеційської Комісії – яка моніторить відповідність верховенству права та демократичним стандартам – може давати поради недосвідченим регуляторам, гарантуючи їхню незалежність та допомагаючи в повідомленні їхніх рішень.

Вона слугуватиме як «знак якості» для ЗМІ. Якщо такий офіційний орган не можна створити, його роль має виконувати аналогічна неурядова організація.

3. Нові агенції, нова співпраця. Дехто закликає до відновлення Інформаційної агенції США. Підтриманий двома палатами законопроект сенаторів Кріса Мерфі та Роба Портмана пропонує створити спільну агенцію «Центр інформаційного аналізу та реагування». У Європі Якуб Янда з дослідницького центру «Європейські цінності» пропонує створити підрозділи зі стратегічних комунікацій по всьому ЄС.

У будь-якому випадку, західні уряди повинні знайти конструктивний шлях до взаємодії з медіа та НУО, стимулюючи появу спільноти з міжнаціональної критичної оцінки та довіри. Уряди повинні демонструвати більше схильності ділитися фактами фінансових злочинів, відео таємних військових операцій та перехопленнями телефонних розмов.

4. Деконструкція дезінформації. Слід створити аналог таким організаціям, як Global Witness, Transparency International та Проект з розслідування корупції та організованої злочинності, який буде розслідувати російські (чи будь-які інші) кампанії з дезінформації чи гібридної війни, та викривати їх неправдивість у ключових аудиторіях, які здатні сприймати докази, засновані на фактах.

Вона може застосовувати технологію автоматичної перевірки фактів та викривання тролів, навчати фахівців зі ЗМІ та встановлювати «рейтинги дезінформації» тим медіа, які стали жертвою або є таємними провідниками російської пропаганди.

5. Робоча група щодо «історичних травм». Одна з найбільш ефективних тем кремлівської пропаганди експлуатує героїчну спадщину Другої світової. Вона вживає фальшиві силогізми, на кшталт «Сталін воював з нацистами, отже, всі, хто воював зі Сталіним, був нацистом», а потім пов’язує їх із сучасністю: «Кожен, хто зараз протидіє Росії, є фашистом».

Робоча група з психологів, істориків, соціологів та фахівців зі ЗМІ може створити «фабрику ідей» для визначення підходів до історичних чи психологічних травм, та наголошення інших тез.

6. Спрямоване втручання. Facebook вже застосовує технологію, спрямовану на дерадикалізацію крайніх правих екстремістів та джихадистів. Аналогічні ініціативи слід застосувати щодо тих, хто став жертвою кремлівської пропаганди.

7. Перезапуск громадського мовлення. На фрагментованому медійному ландшафті потужний, незалежний громадський мовник може стати найбільш гідним довіри ЗМІ, і не лише встановлювати журналістські стандарти, але й брати участь у соціальних та громадських питаннях.

8. Взаємодія між блогерами та ЗМІ. Сторони, що підпишуть угоду, сигналізуватимуть про свою відданість етичним стандартам, що дозволяє створювати програми обміну між ключовими західними та «прикордонними» державами задля створення транснаціональних спільнот довіри та критичного осмислення.

9. Фабрика російськомовного контенту. Глядачі в Україні, Балтії та на Кавказі дивляться кремлівське ТБ, бо воно яскравіше і більш цікаве. МЗС Британії доручило ВВС створити проект «фабрики контенту», щоб допомогти асоційованим членам ЄС та країнам Балтії розробляти нові російськомовні розважальні програми. Іншим донорам варто приєднатися до цієї ініціативи.

10. Російськомовна інформагенція/хаб. Наразі жодна російськомовна служба систематично не продукує перевірених та свіжих новин. Проект «Європейський фонд за демократію» пропонує створити фото службу для агенцій новин у регіоні. Free Press Unlimited, голландська організація з розвитку ЗМІ, отримала урядовий грант на створення незалежної конкурентної російськомовної агенції новин. Цю ініціативу слід підтримати та заохочувати.

11. Російськомовні трансляції в Естонії. Естонський російськомовний громадський канал ETV+, бюджет якого становить кілька мільйонів доларів, зосереджений на муніципальних сюжетах та ток шоу, які допомагають аудиторії не-громадян відчувати, що їх розуміють. Він заслуговує на подальшу підтримку: Естонія дає унікальну можливість розвивати пілотні ініціативи, які можна потім відтворити у складніших середовищах, таких як Молдова чи Україна.

12. Медійна грамотність. Важливий довгостроковий пріоритет – це навчання споживачів медіа здатності помічати дезінформацію. Пілотні проекти в Україні, зокрема здійснювані IREX, заклали нові підґрунтя як в сенсі використовуваних технік, так і в поширенні за межі наукового середовища. Майбутні проекти з медійної освіти повинні використовувати як он-лайнові, так і ретрансляційні канали.

13. Бойкот реклами. Західні рекламодавці фінансують канали, які вживають мову ненависті та демонізують ЛГБТ-спільноти, а західні виробники програм продають їм розважальний контент. Слід запровадити системну кампанію тиску на них, щоб ті уникали подібних клієнтів чи бізнесів.

війна змі медіа пропаганда росія дезінформація