Маріонетка Путіна. Дональд Трамп - це кандидат у президенти США від Кремля

У Володимира Путіна є план, як знищити Захід – і цей план дуже схожий на Дональда Трампа. Протягом минулого десятиліття Росія посилювала правих популістів по всій Європі. Вона позичала гроші Марін Ле Пен у Франції – добре задокументовані вливання коштів, спрямовані на підтримку життєздатності її президентської кампанії.

Такі щедроти також знайшли шлях до колишнього італійського прем’єра Сильвіо Берлусконі, який мав «чималий особистий зиск» від енергетичних угод з Росією, як висловився з цього приводу американський посол у Римі. (Берлусконі також розпив із Путіним 240-річну пляшку кримського вина, і, вочевидь, активно користується ліжком, подарованим йому російським президентом).

Спостерігається чітка схема: Путін таємно допомагає політикам, які виступають проти Європейського Союзу і хочуть віддалитися від НАТО. Він був покровителем грецької партії «Золотий Світанок», болгарської Атаки, та угорського Йоббіка.

Джо Байден попереджав про ці зусилля у своїй промові в Brookings Institution: «Президент Путін розглядає такі політичні сили як корисні інструменти для маніпуляцій, для створення розломів у європейському політичному тілі, які він потім може експлуатувати». І ці розломи, схоже, будуть множитися після Брексіту – кампанії, яку пафосно рекламували чисельні органи російської пропаганди.

Руйнування Європи – це надзавдання, так само як і послаблення Сполучених Штатів. Донедавна Путін лише побіжно приділяв увагу американським виборам. І тут на сцену вийшов імовірний кандидат у президенти від Республіканської партії.

Дональд Трамп неймовірно схожий на кандидатів-улюбленців Кремля. Він святкував вихід Великобританії з Євросоюзу. Він пристрасно викриває НАТО. Він також є великим шанувальником Володимира Путіна.

Захоплення Трампа російським президентом змальовували як фіґлярський ентузіазм щодо такого ж крутого мачо, як він сам. Але хвалебні заяви Трампа зрештою стали подібні до рабського підлабузництва.

У 2007 році він вихваляв Путіна за «відбудову Росії». Ще через рік він додав: «Путін добре робить свою справу. Значно краще, ніж наш Буш». Коли Путін розкритикував американську винятковість у статті в New York Times у 2013-му, Трамп назвав її «шедевром».

Попри численні докази того, що Путін убивав своїх опонентів, Трамп це відкидає: «Будемо говорити справедливо про Путіна: ви заявляєте, що він убиває людей, я цього не помітив». А якщо такі випадки стали відомі, їх можна пробачити: «Зрештою, він – лідер». І не просто якийсь старомодний керівник держави: «Знаєте що, у сенсі лідерства йому треба поставити найвищу оцінку».

Це дуже короткий перелік од Трампа, які він співав Путіну. Так чому б росіянам не запропонувати йому ту ж таємну підтримку, яку вони щедро роздавали Ле Пен, Берлусконі та іншим?

Дійсно, як зазначив Майкл Кроулі з Politico, російська пропаганда розгорнулася на повну силу у підтримці Трампа, використовуючи медійний апарат Russia Today для атак на Хілларі Клінтон та оспівування хороброї зовнішньої політики Трампа. (Приклад заголовка: «Трамп вступає в дискусію щодо НАТО: «Застарілий орган», або «Детонатор, що може призвести до Третьої світової війни»).

Російські розвідувальні служби проникли на сервери Демократичного національного комітету і викрали підготовлені опозицією до Трампа аналітичні матеріали про нього, та все, що вони могли знайти. Вони також проникли в комп’ютери Фонду Клінтонів, про що повідомляв Блумберг.

І хоч це може бути звичайний збіг, коло наближених до Трампа осіб кишить радниками та фахівцями, які мають тривалий досвід із просування інтересів Кремля.

Не слід перебільшувати роль зусиль Путіна, які навряд чи можуть визначити результат виборів. Втім, нам слід розглядати кампанію Трампа як моральний еквівалент інфільтрованої комуністами президентської кампанії Генрі Уоллеса у 1948 році – хоч вона була більш ідеалістичною і щирою. Іноземна сила, яка бажає США всіляких лих, долучилася до провідної кампанії з виборів президента США.

* * *

Зацікавлення Дональда Трампа Росією виникло ще в радянські часи. Так, є унікальні кадри, де він потискає руку Михайлу Горбачову.

Вони датовані 1988 роком – це був пік перебудови та зусиль Горбачова сподобатися американській публіці. Під час своєї легендарної поїздки до Вашингтона та Нью-Йорка радянський лідер залишив салон свого лімузина та кордон охорони, щоб потиснути руки американцям.

Дональд Трамп зробив для репортерів припущення, що генсек планує відвідати хмарочос Трамп Тауер – критично важливий пункт зупинки на його шляху до капіталізму. Це, насправді, була самозвеличувальна вигадка, яку Трамп особисто «злив» таблоїдам, але виглядала ця брехня переконливо.

За рік до того Трамп приїздив до Росії на запрошення совітів. Вони хотіли, щоб Трамп збудував розкішні готелі у Москві та Ленінграді, щоб наситити новий апетит режиму до західного бізнесу. «Ідея збудувати дві архітектурні пам’ятки в СРСР захопила його уяву», - писав Newsweek.

Трамп, вочевидь, отримував неабияке задоволення від газетних статей, які описували майбутній візит Горбачова до його резиденції як доконаний факт. Але нема сумнівів у тому, що навіть він ніколи не розраховував, що його вигадана історія стане реальністю.

І він мав бути шокований, коли отримав повідомлення, що Горбачов хоче зробити спонтанний візит до Трамп Тауера. «Однофамілець» хмарочоса кинувся донизу зі свого пентхауза, щоб виявити пошану.

На відеозаписі ми бачимо голову Горбачова з плямою на лисині, яка з’являється з машини. Трамп і його супровід проштовхуються через натовп. «Велика, велика честь», - каже магнат, потискаючи руку генсека СРСР.

Одним зі слабких місць Трампа є те, що він не завжди перевіряє своїх людей – чи це ділові партнери, чи сумнівні особи, яких він ретвітить, чи закордонні лідери у нього на порозі. Як виявилося, цей "Горбачов" насправді не був радянським лідером, а імперсонатором на ім’я Рональд Кнапп. Трамп розсипався в похвалі на адресу переможця конкурсу двійників.

Це був лише перший випадок, коли Трамп нерозважливо притулявся до влади Росії з надією отримати там бізнес. Ці радянські готельні проекти так нічим і не завершилися.

Але у наступні роки Трамп неодноразово повертався до ідеї забудови Росії. Ефективні бізнесмени у сфері нерухомості є реальними провидцями; вони здатні викликати в своїй уяві образи величних будівель та сповнених енергії кварталів там, де прості смертні бачать лише занепад.

Трамп мав сміливість уявляти будівництво готелів у Москві у той час, коли такі ініціативи були смерті подібні. У 1996 році був розстріляний з «калашникова» американський готельєр Пол Тейтум, який мав необачність висловлювати невдоволення чеченською мафією і трохи не зовсім скрупульозною бізнесовою культурою, яку йому доводилося терпіти.

Втім, було нескладно бачити привабливість Росії, і для бізнесу, і для власного его Трампа. Стаття в «Moscow Times» змальовувала Трампа як першого великого забудовника міста з часів Сталіна. І дійсно, він потім планував спорудження нерухомості на місці, де Сталін планував збудувати Палац Рад.

П’ять разів Трамп пробував починати проекти в Росії: готелі, житло та торгівельні комплекси, і все в найвищому масштабі. В одному з них він обіцяв льодовий каток, закритий клуб та спа для «найкращих помешкань у Москві».

Інший проект він описував як «найбільший готель у світі». Його кричущий стиль імпонував російським нуворишам, і він про це знав. «Російський ринок тяжіє до мене», - одного разу похвалявся Трамп.

Він зареєстрував у Москві своє ім’я як торгівельну марку, і навіть ліцензував його для алкогольної компанії, що продавала горілку «Трамп Супер Преміум». Урядовці заявляли, що хотіли робити з Трампом бізнес, бо також вважали, що він – супер преміум. У середині 1990-х Олександр Лебідь – генерал, який став політиком, говорив йому: «Якщо Трамп буде у Москві, то, думаю, Америка піде за ним».

Трамп так і не зміг звести докупи всі елементи – інвестиції, погодження – щоб будівництво дійсно могло початися. Однак його похід у Росію слід вважати разючим успіхом: Трамп тріумфував навіть у своїх невдачах.

Із кожним новим (приреченим) проектом він розсипався в похвалі на адресу ключових осіб, які благословляли ці угоди – тобто, російських політиків. Перед групою російських репортерів Трамп сказав Лебедю: «Ми багато читали про великі справи, які цей джентльмен зробив для своєї країни».

Ці лестощі заохочували офіційних осіб Росії продовжувати запрошувати Трампа до участі у великих потенційних проектах. Кожного разу коли він вирушав до Москви із високо ранговим візитом, він привертав увагу преси, і його статус зростав. (Після однієї подорожі він вихвалявся зустріччю, де «майже всі олігархи були присутні в одній кімнаті».)

Цей підвищений статус зрештою привабив інвесторів. Росіяни допомагали фінансувати його проекти в Торонто і Сохо; вони купували площі в його будівлях по всьому світі – дійшло до того, що Трамп влаштовував коктейль-вечірки у Москві, щоб привабити цільову аудиторію покупців.

Серед мешканців Трамп Тауера був російський мафіозі, який відкрив тут нелегальний клуб із гри в покер, і супроводжував Трампа до сцени конкурсу «Міс Всесвіт» у Москві.

Навіть збудувавши башту в Панамі, Трамп зосередив продажі на тому, щоб привернути росіян, про що писав Washington Post. «Росіяни мають непропорційно велику частку у багатьох наших активах», - вихвалявся син Трампа, Дональд-молодший. - «Ми бачимо значні кошти, що ллються з Росії».

Суть кампанії Дональда Трампа – це злиття на фундаментальному рівні його політичних та бізнесових інтересів, що він зовсім нещодавно продемонстрував у Шотландії, коли розхвалював британський референдум як перевагу для своїх полів для гольфу. Як прокоментував New York Times один експерт з фінансування кампаній, «історично кандидати відокремлювали себе від своїх бізнесових інтересів, балотуючись на владну посаду».

Такі меркантильні мотиви, схоже, також живлять ту розлогу похвалу, яку Трамп адресує Путіну. Друг у Кремлі допоміг би Трампу втілити мрію його життя - закарбувати своє ім’я на московському ландшафті – мрію, яку він переслідував навіть під час президентської кампанії. «Росія – це одне з найкрутіших місць у світі для інвестицій», - сказав він якось. – «Одного дня ми будемо в Москві».

Один з важливих фактів щодо Трампа – це недовіра до його кредитоспроможності. Після банкрутства в 2004 році та довгої смуги судових справ великі банки вирішили, що він не вартий зусиль. І їм краще не мати справу із самопроголошеним «королем боргів».

Це змусило Трампа шукати нетрадиційні джерела грошей. Так, BuzzFeed описав його зусилля умовити Муаммара Каддафі стати інвестором. Але лівійські гроші так і не матеріалізувалися.

Натомість ресурсом для багатьох його знакових проектів став російський капітал – що дало Трампу змогу врятувати свій імідж великого будівельника у той час, коли він відновлювався після банкрутства.

Гроші надходили не прямо. Полюючи на партнерів із кешем, Трамп звернувся до невеликої компанії-«вискочки» Bayrock Group, яка згодом від імені Трампа проводитиме масштабні угоди з нерухомості.

Її головою був колишній радянський чиновник Тевфік Аріф, який заробив чималі статки на управлінні люксовими готелями в Туреччині. Щоб вести операційну діяльність Bayrock Group, Аріф найняв Фелікса Саттера, народженого в СРСР вихідця з Брайтон Біч, який не довчився в коледжі.

Саттер поміняв прізвищен на Сатер, імовірно, щоб дистанціюватися від кримінальної діяльності, згадки про яку неминуче спливли б під час перевірки імені. У молодому віці Сатер відсидів у тюрмі за те, що у ресторанній бійці порізав опоненту обличчя розбитою склянкою від коктейлю «Маргарита».

Федерали також мали до нього питання за роботу на фондових посередників, пов’язаних із різними мафіозними кланами, що призвело до шахрайських торгів на суму 40 мільйонів доларів. Один із позовів заявляв про «доведену практику Сатера щодо досягнення своєї мети мафіозними засобами».

Ще в іншому зауважено, що Сатер погрожував одному з інвесторів Трампа пропустити через яйця електричний струм, відрізати ногу і потім возити його труп у багажнику машини Сатера.

Про що думав Трамп, починаючи спільний бізнес з такими-от партнерами? Це питання він намагався обійти, применшуючи свої зв'язки із Bayrock та гріхи Сатера. («Він отримав проблеми, бо побився в барі, а це багато з ким буває», - сказав одного разу Трамп на свідченні під присягою.)

Але він не тільки мав з Bayrock партнерські стосунки, ця компанія "вбудувалася" в його діяльність. Сатер працював у Трамп Тауері; на його візитній картці було написано "Старший радник Дональда Трампа".

Bayrock оформлювала угоди по гігантських, названих іменем Трампа і ним же керованих будівельних проектах - двох у Форт Лаудердейл, Флорида, курорт у Фініксу, Трамп Сохо в Нью-Йорку. Кілька цих проектів таки почалися, але це була лише прелюдія.

"Містер Трамп був особливо захоплений іноземними зв’язками пана Аріфа", - писала Times (після того, як покупці нерухомості в Трамп Сохо подали на Трампа в суд за шахрайство). "У свідченні під присягою Трамп заявив, що вони удвох обговорювали "численні проекти по всьому світі", і що містер Аріф приводив потенційних інвесторів з Росії до його офісу на особисту зустріч."

Трамп так описував масштаб їхніх амбіцій: "Це мали стати будівлі міжнародних готелів та Трамп Тауер у Москві, Києві, Стамбулі, Варшаві тощо".

За своєю суттю Bayrock була підприємством, приреченим завершити своє існування в потоці судових справ. Фінансовий директор компанії Джоді Крісс подав на неї в суд за шахрайство.

У ході судового розгляду, який триває досі, Крісс викрив первинне джерело фінансування великих проектів Трампа: "Місяць за місяцем протягом двох років, коли у Bayrock закінчувалися гроші, магічним чином з’являлася Bayrock Holdings із грошовим переказом "звідкись" - якраз такої величини, щоб підтримати компанію на плаву".

За словами Крісса, ці великі суми надходили з джерел у Росії та Казахстані, які у такий спосіб намагалися сховати свої гроші. Ще одним джерелом фінансування Bayrock був зараз ліквідований ісландський інвестиційний фонд FL Group, магніт для російських інвесторів, наближених до Путіна, як це стверджується в судовій справі. Газета Daily Telegraph повідомила, що Bayrock проводив інвестиції FL Group як позики, щоб уникнути податкових платежів на суму як мінімум 20 мільйонів доларів.

Ці проекти є занадто амбіційними, занадто центральними для перспектив Трампа, щоб він міг ігнорувати джерела фінансів, які за ними стояли. І саме в той момент, коли він потрапив у глибоку залежність від тіньових інвестицій з Росії, його славослов’я на адресу Путіна вийшло на максимальну потужність.

У 2007 році він сказав Ларрі Кінгу: "Погляньте на Путіна - що він робить у Росії, тобто, що там відбувається зараз. Я хочу сказати, цей хлопець - подобається вам він чи ні - робить велику справу".

* * *

І хоч Путін особисто не чіпав американські вибори, росіяни "обробляли" Вашингтон - наймали модні фірми для складання стратегій, жертвували кошти "мозковим центрам", розбудовували компактні кола "інтелектуалів", які поділяють погляди Путіна на світ.

Кампанія Трампа - це неочікувана кульмінація цих зусиль. Вона стала магнітом для однодумців-фанів Путіна. Втім, "фани" - можливо, не найкраще визначення для них, бо дуже багато цих радників отримували зиск від посередництва на користь Росії.

Почнімо з вершини. Керівник виборчої кампанії Трампа - це досвідчений менеджер на ім’я Пол Манафорт. Це правда, що Манафорт за своєю сутністю є найманцем.

Його стара консалтингова фірма, розташована у Вашингтоні, першою запровадила практику захисту інтересів диктаторів з усього світу, незалежно від їхнього чорного послужного списку. (Я вже писав про його авторитарне коло інтересів раніше в цьому році). Втім, пізніше Манафорт присвятив свою кар’єру роботі на користь клієнтів, близьких до Кремля.

Його великим успіхом стала реанімація приреченої кар’єри антихаризматичного політика Віктора Януковича. Виконана Манафортом робота над його іміджем та прониклива стратегія завершилася обранням Януковича президентом України у 2010 році.

Завдяки старанням Манафорта Україна потрапила до сфери впливу Путіна. На відміну від інших американських консультантів, які літали до Києва та назад, Манафорт організував там постійний штаб. Він став життєво необхідним радником президента - і навіть його тенісним партнером.

Якби Манафорт був єдиною ланкою, що пов’язує Кремль та кампанію Трампа, його присутність, можливо, нічого і не означала б. Але він аж ніяк не є ізольованим.

Багато знавців насміхалися з ідеї створення навколо Трампа кола іноземних політичних радників, виходячи з того, що початковий список цих гуру, який несподівано з’явився в березні, складався з імен, не відомих більшості експертів. Але цей список демонструє чіткі тенденції.

Один з імовірних "нашіптувачів" Трампа - інвестиційний банкір Картер Пейдж. Під час роботи в Москві у 2000-х роках він давав консультації державному газовому гіганту Газпрому та допомагав йому залучати західних інвесторів. (У березні Пейдж заявив агенції Блумберг, що продовжує тримати акції Газпрому).

Пейдж із ентузіазмом захищав Росію. Так, він написав колонку, де явно порівняв політику адміністрації Обами щодо Росії із політикою рабства на американському Півдні. Його аргументи: "Численні цитати із Національної стратегії 2015 року тісно перегукуються із публікацією від 1850 року з інструкціями про те, як створити "ідеального раба".

Також у списку радників Трампа є генерал-лейтенант Майкл Флінн, колишній начальник Розвідувального управління Міноборони США. Через 18 місяців після відставки з уряду він відбув до Москви і сидів за два стільці до Путіна під час урочистого святкування 10-річчя Russia Today.

У виданні "Політико" неназваний посадовець адміністрації Обами різко критикував Флінна: "Нечасто Америка отримує користь тоді, коли офіцери її розвідки - чинні чи колишні - знаходять притулок у Москві".

Нещодавно радником Трампа з закордонної політики став Річард Барт, посадовець адміністрації Рейгана. Його критика щодо НАТО та звернення про більшу співпрацю з Росією постали з глибокого реалізму.

Але його ідеологічна позиція збігається з його фінансовими інтересами. Барт є членом ради директорів Альфа-банку, найбільшого комерційного банку Росії, а також інвестиційного фонду, який тримає велику позицію в акціях Газпрому.

Радники Трампа є співвласниками бізнесів, де успішність Росії як держави означає успішність фірми - де, по суті, держава та фірма є тісно переплетеними між собою. І його кампанія - це не просто одна людина, яка має естетичну схильність до Путіна та комерційні інтереси в Росії; його сентименти до Росії посилюються та підкріплюються організацією, яка має розлогі фінансові зв’язки з Кремлем.

* * *

Чи справді Путін вже задіяний у цій виборчій кампанії? У своїх холодній манері він вже послав сигнал про свій глибинний інтерес. Він хвалив Трампа і називав його "дуже талановитим".

Рупори Путіна демонструють більше красномовство. Володимир Якунін, екс-керівник Російських залізних доріг, так висловився про Трампа: "Він заповзявся вирішувати деякі внутрішні недоліки американського народу".

Виглядає так, що Кремль не дуже переймається тим, щоб приховувати свою допомогу. Невдовзі після того, як був виявлений факт проникнення російської розвідки на сервери Клінтон, в інтернеті несподівано з’явилися документи: PDF-файл з довідкою про Трампа від Демократичного національного комітету та численні електронні таблиці, у тому числі й список жертводавців до Фонду Клінтонів.

Іноземні розвідки часто полюють на інформацію про американські політичні кампанії. Китайські хакери проникли на сервери Мітта Ромні у пошуку корисних даних. Але Росія перетворила на мистецтво публікацію матеріалів, які вони поцупили, щоб завдати шкоди своїм опонентам.

Класичний приклад такої методології - це запис грубої розмови між Вікторією Нуланд з держдепу США та послом США в Києві Джефрі Пайєттом. Росіяни виклали запис на YouTube і потім поширили лінк на нього у Твіттері - після чого це стало подією міжнародного рівня. Хоч вони ніколи не брали на себе відповідальності за цей витік, майже ніхто не сумнівався в правдивості висновків Білого Дому, що його джерелом була Росія.

Ми можемо тільки робити припущення про те, які документи мають росіяни, і як вони можуть їх використати. Вже опубліковані ними матеріали є наразі порівняно нешкідливими, але це може бути натяк на майбутні витоки - а самі росіяни в цей час експериментують з поширенням своїх матеріалів та вимірюють реакції на ці витоки.

Фонд Клінтонів, зрештою, це апетитна мішень для атаки - місце, до якого існують претензії щодо етики збирання коштів, і яке вже є одним з першочергових об'єктів для атак зі сторони кампанії Трампа. Один із сайтів, який оприлюднив викрадені матеріали, називається Guccifer 2 - і він наполегливо заявляє, що це робота хакера-одинака.

Сайт містить попередження, що оприлюднено лише малу порцію документів із "багатьох тисяч, які я вилучив". Він не єдиний, хто сидить на купі потенційно шкідливих документів. Джуліан Ассанж, який вів шоу на Russia Today, попереджав: "У нас є електронні листи, пов’язані з Хілларі Клінтон, які чекають на публікацію".

* * *

Егоцентризм Дональда Трампа поєднується з його наївністю. Він вразливий до лестощів, його самовпевненість перевершує його власні інтелектуальні здібності.

Все це робить його особливо придатним до маніпуляцій - легкою мішенню. Саме тому до нього завжди тяжіли сумнівні особи (прочитайте, будь ласка, переконливий перелік тривалих зв’язків Трампа з організованою злочинністю, який склав Девід Кей Джонстон).

Схоже, що президент Росії теж це помітив. Процитуємо, що Трамп каже про Путіна: "Цей хлопець називає мене генієм, і вони хочуть, щоб я його спростовував? Я не збираюся відрікатися від цих заяв".

Зрештою, ми маємо лише побіжні докази зусиль Росії щодо впливу на ці вибори - розрізнені дані та історія минулих втручань в аналогічні перегони. Але схема викликає тривогу, так само як і передумови до неї. Якщо б Путін хотів створити ідеального кандидата, який слугував би його інтересам, ця лабораторна істота була б схожа на Дональда Трампа.

Висуванець від республіканців хоче зруйнувати наші військові союзи в Європі; він радіє з руйнування Європейського Союзу; він схвалює згортання напруги з Росією по питаннях Сирії та України - водночас як питання зовнішньої політики і як засіб задоволення його приватних інтересів.

Президентство Трампа послабить головного геостратегічного конкурента Путіна - США. Розпалюючи расову ненависть, Трамп підриває суть американського суспільства. Він рекламує свої бажання зняти конституційні обмеження на застосування президентської влади.

У своїх прагненнях змінити домовленості щодо виплати боргу США він зруйнує довіру та кредитну репутацію Сполучених Штатів. Один прокремлівський блогер підсумував інтереси російської влади у цих виборах з недвозначною прямотою: "Трамп знищить ту Америку, яку ми знаємо, і ми від цього нічого не втратимо".

сша путін політика вибори трамп