Проти Росії, але без України. «Вишеградська група» - нова європейська військова сила

Можливо, комусь видасться дивним зробити темою тижня щось під назвою «Вишеградська група» - у час протестів у Палестині та шуму в Міжнародному валютному фонді. Але це не довільний вибір. Рішення, прийняте Вишеградською групою минулого тижня, буде відлунювати протягом років – ще довго після того, як забудеться спроба згвалтування у виконанні голови МВФ Домініка Строс-Кана, і задовго до того, як вирішиться ізраїльсько-палестинський конфлікт.

Автор: Джордж Фрідман, STRATFOR

Переклад: Сергій Лук'янчук

Те, що це рішення залишилося невідомим для більшості людей, що не належать до цього регіону – аж ніяк не підстава для приховування його важливості.

Регіон, про який іде мова – це Європа. А точніше, держави, над якими домінував Радянський Союз. Вишеградська група, або V4, складається із чотирьох країн – Польщі, Словаччини, Чеської республіки та Угорщини. Вона названа на честь двох зустрічей лідерів середньовічних королівст Польщі, Угорщини та Богемії, які відбулися в 14 столітті у Вишеградському замку (зараз територія Угорщини). Група була відроджена в 1991 році у період після завершення «холодної війни» у якості «Вишеградської трійки» (на той час Чехія та Словаччина були одною країною). Мета – створення регіональної структури у посткомуністичній Європі.

Нещодавно в діяльності групи стався новий цікавий поворот.

12 травня Вишеградська група оголосила про створення спільного військового підрозділу під командуванням Польщі. Він буде розгонрутий до 2016 року в якості незалежної військової сили і не підпорядковуватиметься НАТО. На додачу, з 2013 року чотири країни сплільно розпочнуть військові навчання «під протекторатом» сил реагування НАТО.

З часу розпаду СРСР головною метою всіх «вишеградських» націй було членство в Євросоюзі та НАТО. Їх оцінка своєї стратегічної ситуації складалася з трьої частин. По-перше, вони відчували, що російська загроза зминшилася, якщо не повністю занепала після падіння Радянського Союзу. По-друге, вони вважали, що їхнє економічне майбутнє лежить в Євросоюзі. Третє, вони вірили, що члентство у НАТО та потужне втручання з боку США захистять їхні стратегічні інтерести.

Нежодавно цей аналіз, без сумніву, зазнав змін.

По-перше, Росія суттєво змінилася з єльцинських років. Вона значно збільшила свою владу в колишній радянській сфері впливу, і в 2008 році провела успішну військову кампанію проти Грузії. З тих пір вона також посилила вплив на колишні радянські республіки. Зріс підспудний страх Вишеградської групи перед Росією, що базується на переконливих історичних спогадах. Ці країни водночас перебувають на лінії фронту з колишнім СРСР та мають найменше певності в тому, що холодна війна – це лише старі спогади.

По-друге, пристрастне захоплення Європою хоч і не зникло зовсім, але «зносилося». Розгортання економічної кризи, яке зараз зосередилося в Греції, знову підняло два питання: чи цілісність Європи є реальною, і чи реформи, що мають на меті стабілізацію Європи, представляють рішення для всього ЄС, а не в першу чергу для Німеччини.

Це аж ніяк не означає, що «вишеградці» відмовилися від бажання бути європейцами, чи що вони повністю втратили віру в Євросоюз як інституцію і як ідею.

Однак буде нерозважливо очікувати, що ці країни не відчуватимуть неспокою з приводу того курсу, який обирає Європа. Якщо комусь потрібні свідчення, достатньо поглянути на ту стривоженість, з яким Варшава та Прага відхиляють запитання про остаточну дату свого входження до зони Євро. Обидві країни, які є найсильнішими економіками Центральної Європи, не відчувають до євро особливого ентузіазму.

І нарешті, є критичні запитання з приводу того, чи справді НАТО забезпечує «парасольку безпеки» для регіону та його членів.

Стратегічна концепція НАТО, складена в листопаді 2010 року, породила значну тривогу відразу з двох моментів. По-перше, це запитання про рівень залучення військ США для захисту регіону. Так, Америка за планом виділяє загалом одну бригаду на оборону Польщі у випадку конфлікут, що значно менше, ніж Польща вважає необхідним для оборони Північно-Європейської рівнини.

По-друге, загальна слабкість військових підрозділів Європи ставить під сумнів їх спроможність – про бажання мова не йде – захищати регіон. Недавні події в Лівії, де у НАТО не було ні єдиної політичної волі, ні участі в операції більшості її членів, посилили ці сумніви. Справа не так у бажанні стати до бою, як у неспроможності створити узгоджену стратегію та розгорнути адекватні військові ресурси. Виникло питання – якщо мова зайде про захист Вишеградських націй, чи не виявиться НАТО таким же (не)ефективним?

Є і ще одне міркування. Прихильність Німеччини до НАТО та Євросоюзу почала «зношуватися». Німці та французи не дійшли згоди в питанні Лівії, Німеччина зрештою дала політичну згоду, але не захотіла надати війська. Можливо, Лівію варто згадувати не так через долю Каддафі, як через той факт, що це був перший стратегічний розкол між Німеччиною та Францією – упродовж десятиліть.

Німецька національна стратегія полягала в тому, щоб залишатися в тісному союзі із Францією – задля створення європейської солідарності та уникнення франко-німецької напруги, яка збурювала Європу з 1871 року. Це був стержень німецької зовнішньої політики. І ця політика була призупинена – принаймні, тимчасово.

Очевидно, що німці намагаються зміцнити Євросоюз, але запитання в тому, як далеко вони готові зайти на цьому шляху. В Німеччині є потужні політичні сили, які ставлять під питання цінність Євросоюзу для країни, і які стають сильнішими з кожною новою хвилею фінанової кризи, на вгамування якої потрібні німецькі гроші.

Між тим, стосунки з Росією стали для Німеччини більш важливими. Окрім німецької залежності від російських енергоносіїв, Німеччина отримала в Росії інвестиційні можливості. Стосунки з Росією стали для німців більш привабливими у той самий час, коли стосунки з НАТО та Євросоюзом стали більш проблематичними.

Для всіх Вишеградських країн будь-які ознаки посилення ворожості Німеччини до Європи та покращення російсько-німецьких економічних стосунків означають тривожний дзвоник. Перед білоруськими виборами в Польщі була надія, що прозахідні сили завдадуть поразки останньому нереформованому режиму колишнього СРСР. Цього не сталося. Більше того, прозахідні елементи нічого не зробили задля згуртування Молдови чи повалення нинішньої проросійської влади в Україні.

Непевність у європейських інституціях та НАТО, помножена на непевність щодо ставлення Німеччини, породила стратегічну зміну – звісно ж, не вийти з НАТО чи ЄС, не вступити в конфлікт із Росією, але бути готовим до всього.

Саме в цьому контексті слід розглядати рішення про формування «Вишеградської армії». Така незалежна сила зазвичай не викликала багато ентузіазму чи широко застосовувалася в Європі. Єдиним винятком ефективного військового угруповання є «Північне військове формування», але це не дивно. Країни європейської пІвночі мають ті ж турботи, що й Вишеградські країни - майбутні дії Росії, єдність Європи та рівень залучення США.

У минулому Вишеградські країни не схотіли б запроваджувати будь-що, що мало б вигляд окремої оборонної політики. Тому нинішнє рішення заслуговує на таку увагу. Важливе навіть не створення спільного військового угруповання, а стратегічне рішення про укладання «суб-альянсу». І брати на себе відповідальність за власну безпеку.

Ці країни не хотіли і не очікували цього, але відчули, що мусять рухатися саме в цьому напрямку.

Настільки ж важливим є бажання Польщі очолити це військове формування та бути лідером всієї групи. Польща – найбільша з усіх країн Вишеградської групи, і має найменш вигідне географічне положення. Поляки перебувають у пастці між Німеччиною та Росією. Історично, коли Німеччина наближалася до Росії, Польщі діставалося на горіхи.

Наразі до цього не дійшло, але поляки усвідомлюють вірогідність. У липні вони почнуть головування в Євросоюзі в рамках 6-місячної ротації. Поляки чітко дали зрозуміти, що одним з найголовніших їхніх пріоритетів буде посилення європейської військової міці. Ясно, що за шість місяців багато чого не зробиш, але те, на чому сфокусована Польща, добре помітно.

Мілітаризація V4 вступає в суперечність із початковими намірами групи, але відповідає геополітичним трендам у регіоні. Хтось скаже: це перебільшення автора, або ж надмірна реакція з боку V4, але насправді це не є ні тим, ні іншим. Для V4 створення спільного бойового підрозділу – це помірна відповідь на ті конфігурації, які постають в регіоні і які STRATFOR окреслила в своєму щорічному прогнозі на 2011 рік. Я оцінюю ці конфігурації не як дрібні відхилення від загальної схеми, але як однозначне руйнування схем періоду після холодної війни. На мій погляд, цей період заккінчився в 2008 році – фінансовою кризою та російсько-грузинською війною.

Ми в новій ері, яка ще не має назви, і ми спостерігаємо перші розлами в конфігураціях періоду після холодної війни.

У попередніх статтях та книгах я доводив, що є відмінність інтересів тих європейських країн, що перебувають на кордоні з Росією, та тих, що знаходяться далі на Захід – особливо, Німечини. «Прикордонні» кроїни відчувають постійну загрозу, згененовану не так перевагою російської потуги над їх власною, як непевненістю в тому, чи готова решта Європи стати на їхній захист у випадку російської агресії. V4 та інші країни на південь від них не так оптимістичні щодо російських намірів, як ті, що знаходяться подалі від Росії.

Я також доводив, що союз лише чотирьох «найбільш північних» країн є недостатнім. Я використав термін «інтермаріум», який вперше використав після І світової війни польський лідер Йозеф Пілсудський. Він розумів, що Німеччина та Росія не завжди будуть слабкими, і що Польща та інші країни, звільнені з Габсбурзької імперії, повинні мати змогу захистити себе, не покладаючись на Францію чи Британію.

Пілсудський пропонував створити альянс, що простягався б від Балтійського до Чорного морів і включав країни аж до Західних Карпат (Чехословаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія). У деяких варіантах він мав включити Югославію, Фінляндію та країни Балтії. Ідея полягала в тому, що Польщі потрібні союзники, що ніхто не може прередбачити посилення чи зміну намірів Німеччини чи СРСР, і що Франція та Британія задалеко, щоб допомогти. Єдина допомога, яку матиме Польща, - це географічний альянс. Країни, у яких нема іншого вибору.

З цього випливає, що логічною еволюцією буде розширення Вишеградської коаліції. На зустрічі міністрів оборони 12 травня обговорювалося, чи варто запрошувати Україну приєднатися. Двадцять чи навіть десять років тому це був би реальний варіант. Україна тоді мала простір для маневру. Але саме та причина, яка робить необхідною створення військового підрозділу Вишеградської групи, - посилення Росії, - обмежує можливості України. Росія готова надати Україні суттєву свободу маневру, але це не включає входження до військогвого союзу з Вишеградськими країнами.

Союз із Україною забезпечив би значну стратегічну глибину. Але навряд чи це станеться.

Відповідно, альянс має розширюватися на південь і включати Румунію та Болгарію. Напруга між Румунією та Угорщиною щодо статусу румунських угорців ускладнює це, але якщо угорці можуть ужитися із словаками, то вони зможуть ужитися і з румунами.

Насамкінець, цікавим є питання, чи можна переконати Туречччину до участі у Вишеградській групі. Але це питання наразі далеке. Історія має пройти певний шлях, щоб це стало можливим. Наразі ж питання полягає в Румунії та Болгарії.

Однак рішення V4 про створення спільного військового формування під командуванням Польщі належить до тих маленьких подій, які знаменують собою важливу поворотну точку. Як би ми не намагалися звести все до тривіальності і помістити цю подію у звичний контекст, - цього не виходить. Рішення представляє новий рівень ставлення до нової реальності – посилення Росії, послаблення Європи та фрагментації НАТО.

Це остання річ, яку б бажали країни Вишеграду, але вони зробили річ, яку найменше хотіли б робити. Саме це важливо.

Події на Середньому Сході та в європейській економіці є важливими, причому першочергово важливими. Та іноді необхідно усвідомлювати ті речі, які наразі не мають великого значення, але здобудуть його за 10 років. Я вважаю, що це саме одна з таких подій. Це «розділовий знак» у історії Європи.

***

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.